«Любов – це взаємна зміна закоханих, зміна обох назустріч один одному».
Данило Гранін
Кохання до чоловіка або дружини починається з любові до себе. Звичайно, ми думаємо навпаки: «Коли хтось мене покохає, тоді і я покохаю себе».
Але до тих пір, поки у нас не трапиться «роман з самим собою», кожна особа протилежної статі може бути для нас всього лише психотерапевтом, за допомогою якого ми сподіватимемося вилікувати себе від неприйняття самих себе і страху залишитися самотніми.
Істинна, глибока любов полягає у даруванні себе, а не у відчайдушній спробі бути комусь потрібним або використовувати іншого, щоб відчути власну повноцінність.
Сьогодні, на жаль, відносини чоловіка і жінки зовсім не гарантують ні захищеності, ні комфорту, оскільки нам дійсно складніше довіритися один одному і взяти на себе відповідальність за іншого. Можливо, прийшов час почати розвивати в собі відсутні якості? Щоб ми, нарешті, навчилися прислухатися і чути себе й іншого, вибирали не з того, що боїмося втратити, а з того, що хочемо мати.
Найскладніше у відносинах з коханою людиною – не будувати стосунки заради статусу чи своїх страхів (…тому що так прийнято, ….тому що вже вік, …бо боюся залишитися один/одна), а дійсно отримувати від цього задоволення.
Одна з героїнь роману «Життя в борг» Ремарка підтримувала стосунки відразу з двома чоловіками, щоб на смертному одрі хоч хто-небудь виявився з нею поруч. Вона щиро вважала, що збільшила свої шанси вдвічі. Але, коли її збила машина, останнє, що вона побачила – це обличчя молодого поліцейського, що схилився над нею.
Так і в житті, часто неусвідомлювані, але дії, що живляться страхами, ревнощами, образами і нашими комплексами можуть довести нас до абсурду.
Ми втратили смак до життя – смак такої повноти задоволення, яке не втішає нас навіть під час придбання якихось бажаних матеріальних речей (хоча для деяких людей буває і цього достатньо). І вже тим більше це задоволення не відчуєш, якщо дієш під тиском страху, образи, у спробах відновити справедливість. Воно доступне лише тому, хто знайшов внутрішній спокій, точку рівноваги в собі.
По суті, психологія стосунків чоловіка і жінки – плацдарм для проявів власного «Я». Чи стане він майданчиком для красивого танцювального дуету або полем похованих в гонитві за щастям компромісів, залежить від кожного, хто створює пару.
Чути себе та інших на тлі щоденних, зроблених на автоматизмі, соціальних ритуалів непросто. Іншими словами, комфорт для людини сучасної, здебільшого, переживається, як стан, коли вона отримує бажане, при цьому за нею зберігається право на власний уклад життя, та її не пригнічують чужими проблемами (навіть, якщо цей чужий – її партнер). При цьому фамільне гніздо можна легко перетворити на попелище, підживлене емоційними вибухами, взаємними докорами, образами, ревнощами, комплексами.
Тому якщо ти включений в життя, то ти вже здатний не тільки фіксувати ті чи інші події, а й розуміти їх першопричину. Крім того, усвідомленість власних мотивацій робить тебе гнучким, дозволяє не вішати ярлики оточуючим.
Що це означає? Наприклад, ти закохався. Що це? Хімія? Знайшов свою половинку? А якщо поговорити з собою чесно, що ти почуєш? Що твій чоловік – не просто найкращий на світі хлопець, а ще й кращий твій актив (перспективний, уміє досягати своїх цілей), або надійний, за ним, як за кам’яною стіною. Для чоловіків те ж саме: для когось жінка – засіб зміцнити свій чоловічий і соціальний статус, для когось – берегиня сімейного вогнища, а для когось – спроба вирватися з-під маминої опіки. Кожне з цих несвідомих прагнень абсолютно не виключає високих почуттів, оскільки любов доступна кожному з нас в тій чи іншій формі. Але варто пам’ятати, що жінка допомагає розкритися чоловіку, а чоловік – жінці. Одне без іншого не працює.
Шлюб – це не чудесна панацея від помилок і самотності. Відносини чоловіка і жінки, що виникли раптом між ними, так само вимагають праці. Праці комплексної, і, в першу чергу, над самим собою.
Вважається, що найскладніше вимовити слова вибачення.
Але обговорювати один з одним те, що тебе хвилює, що тебе ранить і не доводити до ситуацій, які потім потребують примирення, набагато складніше. Не бути жертвою, не стати ментором, не шукати справедливості там, де її не варто шукати, не нав’язуватися і дозволити іншому бути собою, повірити в те, що є альтернатива «тотальному нерозумінню», «душевній порожнечі» і «бігу по замкнутому колу» – все це набагато складніше, ніж сказати в потрібний момент «пробач».
Існує стереотип, що сім’я – це першочергово інститут самореалізації, який потрібний для нас, щоби стати «цілісними» і щасливими особистостями. Але насправді здоровий шлюб вимагає, щоб ми щодня вмирали для свого егоїзму. Це робить шлюб складним і цікавим одночасно, саме тут вчимося любити і жертвувати. Шлюб не полягає в тому, щоб знайти ідеальну людину, розслабитися і жити, не прикладаючи жодних зусиль. Саме в цьому багато людей забувають (або не знають) про зміст шлюбу. Припущення, що є конкретна людина, яка створена спеціально для нас, хибне. Тому що ми завжди одружуємося на «неправильних» людях.
Адже ніколи абсолютно напевно не знаємо, з ким одружуватися.
Першочергова складність шлюбу полягає в тому, щоб навчитися любити і турбуватися про незнайомця, з яким ми створили сім’ю.
Важлива річ у шлюбі, – це постійне фокусування на потребах іншої людини, а не на собі, улюбленому. Двоє людей вмирають для себе, щоби служити і любити один одного.
Якщо ви впевнено відповісте собі самому, що готові все життя бути з цією особою і «вмирати» для неї, тоді – вперед, і нехай вам щастить!
Світлана Філоненко
