Романтики не бракує ані у кіно, ані в літературі, а хіт-паради завжди – майже без винятків! – очолюють пісні про любов. Якщо на заваді певним її формам стають традиції, тим гірше для традицій – сонмиська фахівців та ентузіастів лупають сю скалу зі стаханівським завзяттям. Сучасним закоханим традиції не стають на заваді, але от біда: зі шлюбами у царстві переможної любові якось не складається.
Наприклад, у 2016-му на 230 тисяч укладених в Україні шлюбів припадало 130 тисяч розлучень. Така ж тенденція спостергіається в усьому євроатлантичному ареалі, де частка розлучень, залежно від країни, складає 40-60%, а подекуди навіть більше. Нездатність створювати стійкі пожиттєві союзи має наслідки: приміром, у США мешкає понад 42 млн самотніх осіб віком 45 років і більше.
Чимало з них зустрічатимуть старість на самоті не через смерть парнера чи недбалість дітей, а просто тому, що протягом життя так і не набули ані першого, ані другого. У Британії цього року створили ціле міністерство зі справ самотніх, бо 9 млн мешканців острова потерпають від хронічної ізоляції. Українські демографи кажуть, що більшість пар розпадається через побутові труднощі та матеріальну скруту. Але це лише частина правди, бо у благополучній Франції, Фінляндії або тих же США частка розлучень ще більша, ніж в Україні. А якщо справа не лише у грошах, то в чому ще?
Певною мірою, занепад інституту шлюбу є платою за перемогу кохання. У домодерній Європі сім’ї, зазвичай, створювались не на підставі взаємних почуттів, а за розрахуном. Родина була не гніздечком кохання, а скоріше економічно-трудовим союзом, гарантами якого ставали релігія, звичаї і закони, а також сильна матеріальна взаємозалежність.
Родина була формою колективного порятунку від голоду, бо вижити наодинці у світі тяжкої фізичної праці було вкрай важко. Так що при виборі супутника життя зважали більше на його матеріальний статус та фізичну спроможність, аніж на власні емоції.
Та й перебирати особливо не доводилось, бо більшість людей від колиски до могили проживали на одному місці, у невеликих спільнотах. Певний простір для душевних поривань мала аристократія, але і вона була обмежена системою феодальних умовностей. Та ж таки Анна Ярославівна стала королевою Франції, бо її татко хотів породичатися з Капетінгами, а Капетінги в особі Генріха І – набути союзника для своїх військово-політичних ігор. Ото і вся тобі романтика.
Ідеали романтичного кохання заволоділи Європою близько ХVIII століття, з поширенням літературного жанру роману. Герої цих книг підносили свої почуття вище правил феодального, а потім і буржуазного світу, протиставляючи їх життєвій прагматиці та розрахункам. Це була заявка на особисте звільнення від диктату суспільства, церкви, держави, власних батьків та родин. Не менших свобод люди вимагали у всіх інших сферах життя і з часом їх отримали. Сьогодні ми маємо безпрецедентні умови для реалізації своїх почуттів на основі вільного вибору. Сучасна людина є економічно самодостатньою, над нею не тяжіє зовнішній примус – кохайтеся, чорнобриві, з ким завгодно! Навіть помилитись у виборі більше не страшно: розлучення – штука неприємна, але загальнодоступна. Здавалося б, в таких умовах люди мають створювати по-справжньому щасливі, міцні та глибокі союзи, але чомусь на виході маємо епідемію самотності.
Чому? Бо останні пару століть ми вчились любити інших, але і самих себе. Ми стали настільки уважними до вібрацій своєї душі, до своїх звичок, смаків, бажань і планів, що наше Его розрослося до колосальних масштабів. Розрослося настільки, що вмістити у своє життя ще когось стало проблемою.
Самореалізація, особистий розвиток, пошуки себе – сучасна людина настільки заклопотана собою, що на родину і дітей залишається не так багато душевних сил і часу, а жертвувати своїм комфортом ми готові все менше. Історія зіграла злий жарт: отримавши всі умови для перемоги романтичного кохання – політичні, економічні, соціальні, правові – ми виявились нездатні його практикувати, бо стали невільні від самих себе.
Наша епоха потребує свого Шекспіра: Ромео і Джульєтта щасливо втекли від своїх навіжених родин, але потім виявили, що «надто різні», аби бути разом. Вони жили довго, щасливо і померли в один день, але в різних місцях і кожен – на самоті.
