Багато людей в нашій історії мріяли правити Україною – і мало хто готовий був просто її захищати. Одним з цих небагатьох був запорізький отаман Іван Сірко. Турки лякали ним дітей, визволені християни дякували йому за порятунок, а Іоанн Собеський, славнозвісний король з українськими коріннями, вважав його своїм приятелем.
Про Івана Сірка документи вперше згадують у 1653 році – тоді він відбиває українських бранців від татарського чамбулу. Пізніше він стає запорізьким отаманом і заробляє собі серед турків прізвище «урус-шайтан» (перекладати необов’язково). А в Україні в той час йшла Руїна: козацька держава занепадає – за нас і проти нас воюють росіяни, поляки, турки, татари, і усі нас грабували по мірі сил. Проте найбільшою проблемою були саме татари, для яких работоргівля була головним джерелом наповнення бюджету, і які йшли на наші землі цілеспрямовано набирати рабів для продажу.
Іван Сірко не дуже розбирався в тому, хто буде кращим чи гіршим союзником для України, але, бачачи яке зло приносять татарські навали, волів, якщо не припинити, то хоча б зменшити їхню кількість. Відомі його слова:
«Бог свідок моєї душі, що я ніколи не ходив в Україну з тим, щоб руйнувати мою Батьківщину; не хвалячись, правду говорю, що всі мої заходи й намагання спрямовані на те, щоб робити шкоду нашим ворогам, бусерменам».
Саме тоді на отамана звертає увагу Іоанн Собеський, який на той час був польним гетьманом. А у 1667 році Сірко стає для нього справжнім рятівником. Тоді гетьман Правобережної України Петро Дорошенко укладає союз з турками і веде проти Речі Посполитої 50-тисячне козацько-турецьке військо. Турки мали зайняти для нього Правобережжя, пошарпати Галичину, а гетьман в якості подяки дозволяв туркам набрати бранців в українських селах. Заслоном від цих «визволителів» стає Собеський, який зі своїм 15-тисячним загоном став біля галицького містечка Підгайці, не пускаючи ворога далі. Тоді Сірко, скориставшись тим, що кримська орда пішла з Дорошенком на Україну, вдирається до Криму та вільно плюндрує татарські землі, не забуваючи, звісно, визволяти бранців. Хан, дізнавшись про це, мусив спішно вертатись до Криму, Дорошенко опинився без найсильнішого союзника і змушений був відступити. Підгаєцька перемога принесла Собеському славу і посаду великого гетьмана, а Сірко, який встиг спокійно повернутись на Січ, вдовольнився численними трофеями і славою рятівника християн.
Дорошенко ще не раз приводив на Україну турків з татарами, і Собеський, і Сірко ще не раз разом виступали проти нього. До речі, в одному з рапортів до короля Собеський з захопленням писав про Сірка і про те як він дає його жовнірам грабувати «цивільних»:
«Сірко людина дуже тиха, лагідна, лицарська, здається, дуже жичлива й має велике довір’я у Війська Запорозького. Низові козаки заступаються за найменшу кривду тутешнім людям».
У 1672 році Сірка захоплюють росіяни і відправляють на Сибір. Собеський опиняється без надійного союзника, а турки – без небезпечного сусіда. Майже одразу турецький султан відправляє на Річ Посполиту 200-тисячне військо з Дорошенком в якості помічника. Турки за кілька тижнів захоплюють Камянець, доходять до Львова і майже до Києва, плюндруючи, грабуючи і забираючи мирних жителів у рабство. Таких руйнацій Україна ще не знала! А на завершення польський король змушений був віддати туркам Поділля і Правобережжя. Для державницьких планів Дорошенка це, може, було й добре, але не для українських земель. Та й козаки, які звикли величати себе захисниками віри і батьківщини незручно відчували себе в якості постачальників рабів для турецького ринку.
Собеський починає рішуче діяти. Перш за все, він звертається до Росії з вимогою… повернути Сірка з Сибіру. Москва була налякана турецькою навалою і погодилась з Собеським. Сірко вертається на Запоріжжя і перш за все, пише листа до Дорошенка, де висказав гетьманові усе, що про нього думав:
«Роздивися й уваж, вихрувата голово, Дорошенку! Чи щира до тебе приязнь бусурманська, яку купуєш у них за християнські голови й душі? Чи батьківською є бусурманська ласка, за яку платиш християнськими душами? Високоум’я твоє є знаменням запустіння власної вітчизни…».
І, звісно, він продовжує шарпати турків в Очакові та Аслан-Кермені, та й татар не залишав у спокої. Зважаючи на це, турки не могли вже відправляти на Україну великі війська, зате багато козаків стають союзниками Собеського, і у 1673 році польський гетьман розбиває турків під Хотином і потихеньку визволяє Поділля.
Так вони і жили далі, даючи прочухана джихадистам XVII століття, кожен на своєму фронті: Сірко – шарпаючи Крим і турків у Причорномор’ї, а Собеський – відбиваючи турецькі напади на Поділлі і Галичині. До речі, ставши королем, він підтримував козацьку автономію на Правобережжі, активно залучав запорожців до своїх турецьких походів; при його дворі набирався досвіду син Сірка. І король, і отаман стали своєрідними символами опору турецькі агресії, кожен у своїй галузі: на честь Собеського називали сузір’я, а з Сірком пов’язаний легендарний лист козаків до турецького султана. Цікаво що це послання, яке, звісно, навряд чи колись було відправлене в бік Стамбулу, вперше з’являється під час облоги Відня у 1683 року, якраз коли Собеський прийшов і усіх врятував. Віденці розповсюджували цей лист для підняття духу захисників міста:
“…Султане, розпусного цісаря сину, спільнику люципера в пекельній безодні, катівський падлюко, мерзотна бусурманська свиня! Повідомляємо що і не думаємо піддаватись тобі, але безстрашно і мужньо будемо битися з тобою…”
Багато можна сперечатись з приводу того наскільки правий був Сірко, підтримуючи Собеського і заважаючи Дорошенкові. Загалом, у тій «грі престолів» часів Руїни сам чорт ногу зломить. Кожен мріяв про булаву і готовий був заради неї комусь піддаватись та йти на компроміс, вірячи що все це заради користі майбутньої держави. А Сірко про булаву не мріяв, і державницьких амбіцій не мав. Хотів він одного – щоб українців не вивозили тисячами в рабство. Саме тому в історії він залишився не як державник, але як герой. Що зовсім непогано, враховуючи скільки в нашій історії було гетьманів з великими амбіціями і скільки – героїв з реальними заслугами.
Віктор Заславський, історик, публіцист
історик, публіцист
