Після шквального артилерійського обстрілу, після розвідки боєм на турецькі позиції рушила важка кіннота, славнозвісні крилаті гусари. Під їхнім натиском турки не встояли, і багатотисячна армія Кара-Мустафи втекла з поля битви, залишивши артилерію, табір і обоз.
Так 12 липня 1683 року завершилась облога Відня турками, столиці Священної Римської Імперії. Ця битва, а також битва під Парканами, де турки були добиті остаточно, як небезпідставно вважають історики, врятувала Європу від турецької навали. В той день на берегах Дунаю долю західної цивілізації зі зброєю в руках вирішили поляки, німці, австрійці, литвини, а також українці, яких було чимало у війську короля Речі Посполитої Іоанна ІІІ Собеського. Та й в жилах самого короля-хрестоносця текла українська кров.
Батьком короля був Яків Собеський – воїн та дипломат, автор «Щоденника Хотинської війни 1621 року», в якому описані подвиги козаків під проводом Петра Сагайдачного. Мати походила з Даниловичів і Жолкевських, які не так давно перейшли з православ’я на католицтво. Якраз по маминій лінії прадідом Іоанна Собеського був гетьман Станіслав Жолкевський, той самий що влітку 1610 року захопив Москву.
Гетьман Жолкевський, русин-українець за походженням, змалку захоплювався подвигами спартанців, давніх римлян і сам прагнув бути взірцем мужності, патріотизму та благочестя.
В заповіті до сина він писав: «Під час бою завжди будь попереду. Жоден волос не впаде з голови, як не буде на те волі Божої, та й втрату життя не вважай за поразку. І язичники писали, що солодкою є смерть за Батьківщину».
Крім перемоги над московитами, Жолкевський прославився як будівничий багатьох костелів і церков, фундатор єзуїтської школи у Львові, покровитель родини Хмельницьких і Петра Могили, а також засновник Жовкви, незвичного міста біля Львова, зведеного за прикладом ренесансних утопій. Але сучасники і нащадки найбільш запам’ятали його останню битву у 1620 році.
Тоді за наказом короля гетьман на чолі 6-тисячного корпусу прибув до села Цецора в Молдавії, щоб допомогти молдавському господарю Гаспару Граціані у війні проти турків. Граціані виявився зрадником – він привів лише шість сотень легкої кінноти, а потім взагалі втік з табору, посіявши паніку. Тоді гетьман, оточивши по-козацьки свої полки возами, а на возах поставивши гармати, починає пробивати собі шлях назад, до українських кордонів. Нарешті, 6 жовтня 1620 року, військо підійшло до Дністра і почало готуватись до переправи. Раптом деякі солдатські слуги, зрадівши, кинулися до берега. Їхній рух побачила решта війська, і в таборі почалася паніка. Турки скористалися нагодою і вдарили на гетьманські сили. Лише частина солдат зберегли спокій і, прикриваючи втечу інших, билися до останнього. З ними був і сам гетьман. Йому привели коня та зі сльозами просили рятуватись, але старий лицар відповів: «де стадо, там має бути й пастир», потиснув синові руку, витяг меч і рушив на ворога…
Тіло Жолкевського було поховане в жовківському костелі св. Лаврентія. Там же упокоїлась його дружина, донька і син, який був тяжко поранений в тій битві і ненадовго пережив батька. На честь гетьмана для храму була написана величезна (6 на 7 метрів) картина «Битва під Клушино», яка оспівувала перемогу Жолкевського над росіянами у 1610 році. А на надгробку героя в костелі були викарбувані слова Вергілія: «Нехай з наших кісток підніметься месник».
Жовківський костел став своєрідним пам’ятником відважному гетьманові, а слова на пам’ятнику гетьмана завжди стояли перед очима Собеського, який все життя намагався бути гідним славетного предка – і це в нього непогано вийшло.
Собеський проявив себе в численних битвах середини 17 століття – проти шведів, турків, татар, козаків Хмельницького і Дорошенка, які, власне, і приводили татар. Досить тісно з майбутнім королем співпрацював запорізький отаман Іван Сірко. Також завдяки меценатству лицаря в його родинній Жовкві піднялась славнозвісна іконописна школа, і герб Собеських можна побачити на багатьох українських іконостасах в музеях і храмах Галичини. А у 1673 році в битві під Хотином Іоанн Собеський вже в якості великого гетьмана на чолі об’єднаного польсько-литовсько-українського війська завдав туркам нищівної поразки в битві під Хотином. Після цієї перемоги його було обрано королем Речі Посполитої.
Це було символічно – 50 років тому в Першій Хотинській війні бився його батько, а козаки гетьмана Сагайдачного зробили значний внесок у перемогу. Тепер на чолі війська стояв він сам, а під його прапорами також бились козаки. А головне – він таки став лицарем, гідним пам’яті великого Жолкевського, тим месником за прадіда, про якого писалось на надгробку в родовому храмі. Тож після перемоги під Хотином Собеський замовляє для жовківського костелу ще одну картину – «Битва під Хотином», таку ж за розмірами, як і «Клушино». А коли через 10 років прапор Собеського замайорів над звільненим Віднем – король замовив для костелу ще два монументальних полотна – «Битва під Віднем» (8х8,5 м.) і «Битва під Парканами» (8х10 м.). Картини, які розповідали про те, як ми врятували світ. Картини, які оспівували подвиги короля-хрестоносця, натхненого прикладом славетного прадіда. Русина-українця за походженням, який ніколи не цурався своїх корінь.
Пантеон лицарської слави в жовківському костелі простояв до 1946 року, коли костел перетворили спочатку на музей, а потім на склад. На щастя, картини стараннями львівських музейників були врятовані, потім відреставровані, і зараз потихеньку вирішується питання про повернення полотен до відновленого костелу в Жовкві. Хай туди приїжджають туристи і дізнаються про нашу історію, яка є значно багатшою ніж змушували нас вважати наші сусіди на Заході і Сході.
До речі, завдяки Віденській перемозі в Європі почали пити каву з круассанами. А ще саме там вперше з’являється славнозвісний лист козаків до турецького султана. А ще – під стінами Відня бився і був поранений львівський православний єпископ. Але про це напишемо окремо.
історик, публіцист
