Батько, який НЕ молиться, не є вповні батьком

Коли я, як священик, роблю Чин освячення помешкання, стараюся вказати на велику подібність між освяченням дому і освяченням храму. Певні дії, а саме окроплення свяченою водою, освячення оливи і намальовані нею хрестики на стінах, читання Євангелія про Закхея вказують на те, що наш дім чи помешкання стає домашньою Церквою, домом спасіння. Роль батька і чоловіка багато в чому перегукується з роллю священика на парафії – явити Бога людям. Коли чоловік не розуміє величі цієї ролі, свою відповідальність, родина перестає бути вповні християнською. Те, що відрізняє християнську родину від “ячейкі общєства”, це роль чоловіка, духовна роль.

Діти і дружина повинні часто бачити чоловіка і батька таким, що молиться. Цей образ має закарбуватися в пам’яті дітей. Коли цього образу немає, малоймовірно, що дитина серйозно сприйматиме Господа, як того, що є Альфою і Омегою їхнього існування.

Чоловік, який молиться, тим самим виявляє свою віру (не плутати з фарисейською молитвою на показ). Для когось це рівноцінно подвигу. Чоловіки думають, що їхня молитва є “чоловічою”, коли є приватною, коли ніхто не бачить. Така молитва також має має бути, але це не замінює родинну молитву.

Батько, який молиться, ніби робить Бога присутнім в житті родини.

Якщо слова молитви промовляти вголос, дім ще більше уподібнюється до домашньої Церкви.

Вести молитву, висловлювати прохання є ознакою зрілості: зрілості чоловіка і християнина.

Батько, який молиться, не стидатиметься робити це часом спонтанно. Наприклад, в дорозі. Це чудова можливість відірвати очі дітей від гаджетів і спрямувати їхню увагу на присутність Бога в подорожі.

Батько, який молиться, має говорити про свій досвід іншим чоловікам, заохочувати їх до родинної молитви. Ділитися з іншими своїм духовним досвідом не є вихвалянням, якщо ви готові при цьому прислухатися до досвіду іншого. Цей обмін духовним досвідом надихатиме чоловіків.

Батько, який молиться, має молитися не лише за власну родину, а й за ті родини, які потерпають від криз. Це дозволяє цінити власну родину і мати відкрите серце для інших.

Батько, який молиться, має дбати і про відвідування храму всіма членами родини. Спільна молитва з іншими родинами в храмі укріплює нас. Без частої сповіді і Причастя Тіла і Крові Ісуса Христа говорити про повноцінне духовне життя в родині не приходиться.

Батько, який молиться, часто бере в руки Святе Письмо. Бере не для того, щоб переставити його з місця на місце, а для того, щоб пізнати Божу волю у своєму житті. Вивчення Святого Письма є необхідною умовою зростання кожного християнина.

Батько, який молиться, розуміє власну відповідальність за життя парафії. Участь в церковному хорі, залучення до благодійних акцій, участь в управлінні парафією та інші служіння – все це слугує доброму прикладу власним дітям. Віра без діл мертва.

Батько, який молиться, не буде стидатися говорити з дітьми про Бога. Передати власний досвід Бога своїм дітям є найдорожчим, що він може їм дати. Можливо не завжди діти все розуміють і готові слухати. Але це те духовне зерно, яке обов’язково дасть плід в їх житті.