Автор: Бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Любов, яка домінує у житті закоханих людей, зазвичай виявляється в укладанні міцного союзу. Саме в цей час можемо почути про різні суперечності та нерозуміння основних понять про Подружжя.
Як укласти добрий шлюб згідно своєї віри та засад християнського життя? Чи можна укладати подружжя з представниками інших конфесій та релігій? Про це говорить о. д-р Теодосій Грень, ЧСВВ, віце-ректор Папської колегії св. Йосафата в Римі та працівник української секції “Радіо Ватикану”.
Що вирізняє католицьке подружжя від цивільного шлюбу? Які його основні прикмети?
Створюючи людину, Господь вписав у її серці певні правила, які ми, переважно, називаємо природнім законом. Дякуючи цьому законові кожна людина, сумління якої є здоровим, відчуває у глибині своєї душі різні природні директиви. Як, наприклад, те, що взяти без дозволу річ іншої людини чи позбавити невинного життя, образити батьків чи рідних, сказати неправду – це зло супроти нашого ближнього. Подібно і з подружжям… Уже від самого початку, як довідуємось із старозавітньої книги Буття, Творець, кличучи до життя людську особу, забажав створити її чоловіком та жінкою, створити пару, яка б у гармонії та любові піклувалася довколишнім світом та наповнювала землю потомством. Можемо із впевненістю сказати, що єдність між чоловіком та жінкою, і то між одним чоловіком і однією жінкою, є характерною ознакою природного подружжя.
Незважаючи на віру, конфесію чи моду певної епохи, у серці кожної людини вписане те Боже правило: «Подружжя – це тривалий та нероздільний союз між одним чоловіком та однією жінкою, який має на меті добро подругів та народження і виховання дітей».
Як бачимо, передовсім, цей природний закон про подружжя виключає можливість одностатевих зв’язків. Саме тому в державних законодавствах більшості країн світу домінуючим є бачення подружжя як моногамного та тривалого зв’язку між чоловіком та жінкою, які виявленням своєї подружньої згоди утворюють базову клітину суспільства.
Проте християнський подружній союз – це дещо більше. За волею самого Господа Ісуса, дійсне подружжя між двома хрещеними людьми піднесене до гідності Святого Таїнства, яке, відображаючи єдність Спасителя із Його Церквою ще міцнішими вузами, об’єднує чоловіка та жінку в одне ціле – в подружжя. Саме з огляду на свій сакраментальний характер, подружній зв’язок між хрещеними чоловіком та жінкою є абсолютно нерозривним союзом.
Із вищесказаного можна виокремити дві істотні прикмети християнського подружжя, а ними є одність, яка виключає полігамію, та абсолютна нерозривність.
Тут також хотів би зазначити, що згідно з чинним церковним законодавством, хрещені особи, зокрема ті, які належать до Католицької Церкви, зобов’язані до канонічної форми вінчання, тобто до виявлення свої подружньої згоди у храмі перед священиком, наділеним повноваженнями благословити дане подружжя в імені Церкви. Саме тому, якщо двоє католиків уклали лише цивільний шлюб, не дотримавшись приписів церковного права щодо канонічної форми вінчання, то перед Церквою такий зв’язок є неіснуючим.
Чим є Свята Тайна Подружжя для молодят?
Іноді трапляється, що двоє осіб бажають повінчатись у храмі, тобто прийняти Святе Таїнство Подружжя, з огляду на традицію, мовляв, так заведено у нашому суспільстві, так прийнято у моїй родині, такою є традиція у моєму місті чи селі тощо. Отож, буває так, що двоє осіб не завжди розуміють, чим є Святе Таїнство Подружжя і яке значення воно має для життя подругів.
Без сумніву, корисним було б спершу пригадати фундаментальне вчення Католицької Церкви про Святе Таїнство, призадумавшись над його суттю. Якщо дуже стисло, то можемо зазначити, що Святе Таїнство – це видимий знак Божої благодаті, завдяки якій особа стає учасником Пасхального Таїнства, а, отже, обдарованою відповідною Божою силою для прямування дорогою особистого освячення та єдності із Господом.
Ісус Христос підносить подружній союз між хрещеними до гідності Святого Таїнства і тим самим наділяє подругів Божою благодаттю, Божою силою, яка допоможе їм ще сильніше поєднатись як між собою, так і з Господом Богом.
Отож, закликаючи католиків до канонічної форми вінчання, тобто до вінчання у храмі перед священиком, Церква не лише перестерігає перед життям у грісі, але також заохочує не вагатись у тому, щоб прийняти Боже благословення, Господню благодать, які допоможуть молодій сім’ї долати подружні труднощі та ставати одним цілим, справжньою міцною християнською сім’єю у пошані один до одного, у терпеливості та любові.
В Україні трапляються різні випадки, коли чоловік або жінка люблять одне одного, незважаючи на конфесійну приналежність. Розкажіть, будь ласка, як Католицька Церква сприймає укладання подружжя між католиками двох обрядів та між християнами різних конфесій?
Передовсім, слід зазначити, що чинне подружнє право Католицької Церкви передбачає чотири види подружжя: подружжя між двома католиками однієї Церкви свого права (а таких Церков є 23 Східні Католицькі та Римо-Католицька); між католиками різних католицьких Церков свого права, приміром, між греко-католиком та римо-католичкою (такі подружжя називаємо міжцерковними), між особами, які належать до різних християнських церков, наприклад, між католиком та православною (ці подружні союзи канонічне право окреслює як мішані подружжя) та між людьми, які належать до різних віросповідань, коли одна із сторін є католицькою, а інша нехрещеною, для прикладу, між католиком та мусульманкою.
Отож, Католицька Церква не забороняє мішаних подруж, однак ставить ряд вимог, від виконання яких залежить можливість отримання необхідного дозволу для правосильного укладання таких подружніх союзів.
Компетентною церковною владою, яка може дати дозвіл на укладання мішаного подружжя, є місцевий Ієрарх католицької сторони.
А вимоги, про які було згадано вище, наступні:
по-перше, католицька сторона повинна у письмовій формі заявити, що вона готова відсунути від себе небезпеку втрати католицької віри;
по-друге, та ж сторона повинна дати обіцянку, що докладе усіх можливих зусиль, щоб діти даного подружжя були охрещені та виховані в католицькій Церкві;
по-третє, некатолицька сторона повинна бути своєчасно повідомлена про зобов’язання та обіцянку, які дала католицька сторона;
по-четверте, обидві сторони мають бути ознайомлені із цілями (добро подругів та народження і виховання дітей) та істотними особливостями подружжя (моногамність та нерозривність), яких не може виключити жодна із сторін.
І справді, українська реальність є досить багатою на мішані подружжя, адже на наших теренах, окрім Католицької Церкви, є присутніми також три Православні Церкви. Досвід показує, що іноді непростим може видатись життя подругів, приналежних до різних християнських конфесій, однак, дуже часто саме такі подружжя стають прекрасним доказом екуменізму на практиці, свідченням того, що реалізація бажання Ісуса Христа, щоб усі були одним цілим, є й справді можливою. Зі свого боку Католицька Церква, через своїх душпастирів, повинна огорнути особливою опікою такі християнські мішані подружні пари.
Трапляється, що люди, які навчаються чи працюють за кордоном, там же зустрічають своє кохання та бажають одружитись з іноземцями, які можуть не бути християнами. Як на такі випадки реагує Католицька Церква?
Дійсно, сьогодні можемо спостерігти, як швидко зникають між державами видимі та невидимі кордони, та якою великою є плинність та міграція людей різних національностей та віросповідань в усіх континентах світу. Без сумніву, міграційна ситуація сьогодення ставить як перед державами, так і перед Католицькою Церквою чималі виклики, до яких можемо без вагань зарахувати врегулювання подруж наших вірних, тобто католиків із нехрещеними.
Чинне церковне законодавство іноді дозволяє укладання подружнього союзу, в якому одна сторона належить до Католицької Церкви, а інша є нехрещеною, але такий шлюб не можна укласти правосильно без відповідної диспензи (що є свого роду дозволом) місцевого Ієрарха католицької сторони. Цю диспензу компетентна церковна влада надає лише після виконання умов, про які ми згадали, говорячи про мішані подружжя, та взявши до уваги рад інших обставин, серед яких релігійна приналежність другої сторони, місце проживання майбутнього подружжя тощо.
Ось, наприклад, досить рідко церковний Ієрарх дасть диспензу на укладення подружжя католички із мусульманином, зокрема, якщо вони бажають після одруження мешкати в одній із країн, де домінуючим віросповіданням є іслам. Причиною такої можливої відмови у цьому випадку є дбання Церкви про збереження віри католицької сторони, адже із вищенаведеного прикладу досить ймовірним є те, що католицькій стороні не вдасться виховати дітей у католицькій Церкві та й дуже ймовірною є втрата її віри. Натомість, якщо бажають одружитись католик та мусульманка, та ще й проживати в одній із європейських країн, де ще панують сильні християнські цінності, Ієрарх місця швидше дасть диспензу на такий шлюб.
Попри те, слід наголосити, що Католицька Церква завжди дуже обережно та сумлінно досліджує кожну окрему ситуацію людей, які бажають вступити у подружжя такого типу, і причиною не є бажання дотриматись суворості закону, а подбати про добро і спасіння людської душі. Адже найвищим законом церковного правопорядку є спасіння душ.
Також варто зазначити, що в той час, як між двома хрищеними правосильне подружжя завжди є сакраментальним, то подружжя із нехрещеними не є Святим Таїнством, однак, воно все ж таки вважається церковним подружжям.
Чому Католицька Церква так пильно вивчає ситуацію про перепони до укладення подружжя? Яка мета цього?
Для укладення правосильного подружжя Католицька Церква вимагає наявності трьох головних елементів: правосильної згоди подругів, дотримання канонічної форми вінчання та відсутності розриваючих перешкод.
Якщо з боку принаймні однієї сторони існує якась канонічна перешкода позитивного, тобто людського, або Божого права, то укладене подружжя, навіть, якщо воно і відбулось у парафіяльному храмі перед великою кількістю мирян та кількома священиками, є недійсним, неправосильним.
Перешкоди є різними: вік, статеве безсилля, кровне споріднення, дійсне попереднє подружжя, свячення, складений довічний обіт чистоти у чернечому Інституті, духовна спорідненість, посвоячення тощо. Від деяких перешкод компетентна церковна влада може диспензувати, і тоді подруги спроможні вступити у правосильний подружній зв’язок.
Натомість ніяка людська влада не може звільнити від наступних трьох канонічних перешкод: статевого безсилля, кровної спорідненості у прямій лінії та правосильного попереднього подружнього союзу.
Тому обов’язком кожного пароха, чи уповноваженого ним священика, у часі безпосереднього приготування подругів до вінчання, є уважна перевірка того, чи бува немає якоїсь розриваючої перешкоди, яка б могла спричинити неправосильне укладання такого подружнього союзу. А, виявивши таку перешкоду, – подбати, якщо на це дозволяє право, про отримання відповідної диспензи від компетентної церковної влади.
Знаючи про різні випадки зі своєї практики, що б ви хотіли побажати парам, які бажають одружитися?
Особливий наголос, вважаю, слід поставити на те, щоб люди не боялись Святого Таїнства Подружжя, адже саме через нього сходить на подругів Божа благодать, яка здатна значно зміцнити вузи їхньої подружньої любові та посприяти у побудові їхнього міцного християнського подружнього зв’язку.
Не піддаваймось негативному впливові деяких сучасних ідеологій, які переконують, що шлюб у церкві – це лише формальність та лишні зобов’язання. Щедре Боже благословення спливає на тих, які шукаю Господа та ходять Його дорогами.
Також хотів би заохотити осіб, які бажають розпочати подружнє життя, серйозно підійти до справи приготування до цієї подружньої подорожі. Не шкодуймо часу на те, щоб пізнати якомога краще навчання Церкви про християнське подружжя, адже ці знання допоможуть краще розпочати та прямувати подружнім життям.
Окрім цього, бажаю перестерегти подругів, зокрема тих молодих, перед хибною думкою, мовляв укладення подружжя є маленьким життєвим фінішем, свого роду, точкою прибуття. Зовсім ні! З обрядом вінчання подруги лише розпочинають спільне прямування та зростання, яке, однак, вимагає багато терпеливості, стриманості, довіри один до одного, розуміння, пошани та любові. Крокуючи з Богом, подружжя, без сумніву, може осягнути ціль подружжя – побудувати затишний родинний «дім» любові та, якщо на це Божа воля, залишити після себе потомство, виховане у християнському дусі.
