Результати нещодавно оприлюдненого національного соціологічного дослідження у США показали зріст дітонароджень у безшлюбних батьків, пише Інститут родини та подружнього життя УКУ.
Типовий життєвий сценарій молодої американської пари 1960-70х років передбачав таку послідовність: укладення шлюбу, переїзд у своє помешкання, народження дітей. Уперше в середині 1990-х змінилась послідовність сценарію, коли майже половина всіх пар жила вільним співжиттям ще до шлюбу. Сьогодні ця послідовність знову зазнала змін: все більше і більше американців спочатку живуть разом у своєму помешканні, а потім зважуються на дітей. Шлюб же відкладають на пізніше, або живуть разом ціле життя без шлюбу.
У доповіді, опублікованій у квітні цього року дослідницьким центром «Pew Research Center» (США), сказано, що сьогодні 35% батьків живуть разом без реєстрації шлюбу, коли у 1997 році – лише 20% батьків. Кожна четверта пара батьків, яка виховує дітей, у США є безшлюбною. Кількість одиноких матерів, які самостійно виховують дітей, впала до 53% у 2017 році. Кількість одиноких чоловіків, які самостійно виховують дітей становить 12%. Батьки, які перебувають у шлюбі й виховують дітей, становлять 65%.
Загалом 24 мільйони американських дітей виховуються парами безшлюбного співжиття (32% від усіх дітей, 2017 рік).
Соціологи характеризують батьків, які виховують дітей не перебуваючи у шлюбі, як: молодших по віку, з нижчим рівнем освіти, з меншою ймовірністю, що коли-небудь перебували у шлюбі, коли порівнюють з одинокими розлученими батьками, які виховують дітей.
У згаданому дослідженні поняття «пари безшлюбного співжиття» включає або одного, або двох біологічних батьків дитини, або один із партнерів може не бути рідним батьком чи матір’ю для дитини. Розширення визначення подібних пар зумовлене новою тенденцією зростання кількості пар спільного проживання, у яких партнери вже є батьками дітей, які проживають з ними, або з одним із батьків у іншому помешканні. Дані дослідження не роблять розподілу між традиційними і одностатевими парами безшлюбного співжиття.
Більшість батьків обирає безшлюбне співжиття без реєстрації своїх стосунків через економічні причини – стверджує професор соціології Аріель Куперберг з університету Північної Кароліни (Грінсборо).
Батьки, які вирішили жити разом без шлюбу, включно з новим партнером, є молодшого віку та мають нижчий рівень освіти, ніж батьки, які живуть у шлюбі або як одинокі батьки.
Багато представників, які сьогодні мають сім’ї та виховують дітей, мають нижчі матеріальні заробітки, більші борги, частіше змагаються за свою фінансову безпеку, ніж представники старших за віком поколінь. Саме тому вони не зважуються реєструвати шлюбні відносини, бо не відчувають впевненості у своїй економічній стабільності – стверджує професор Куперберг.
Для багатьох молодих пар питання фінансової стабільності стало передумовою для укладення шлюбу. «Коли ваш партнер не вміє давати собі раду з фінансовою забезпеченістю, або має борги по кредитам, тоді реєстрація стосунків означатиме спільний сімейний бюджет, а це може зашкодити фінансовій стабільності кожного члена», – сказала Куперберг. Професор також досліджує те, як борги та позики впливають на відносини. Вона стверджує, що молоді люди, які обтяжені великими сумами боргів по позиках на навчання, часто не хочуть створювати сім’ю, реєструвати шлюбні відносини.
Коли один із партнерів бере участь у державній програмі студентських кредитів, сплата яких залежить від реального доходу, після укладення шлюбу буде змушений сплачувати більші суми по кредитам, оскільки держава буде брати до уваги спільний сімейний дохід. Незважаючи на те, що шлюб забезпечує певні фінансові переваги, пари, які спільно проживають без шлюбу, також можуть скористатись такими перевагами: спільно ділити орендну плату, комунальні рахунки, меблі, домашню техніку. Хоч інші фінансові переваги шлюбу, наприклад: соціальне державне забезпечення, права на спадщину – залишаються невикористаними аж до пізнішого періоду спільного життя.
Частково така ситуація зумовлена пошуком сучасними американцями деякого недосяжного, більше бажаного, ніж реальнонаявного рівня фінансової стабільності, чому реєстрацію шлюбу відкладають на пізніше, – пише соціолог Ендрю Черлін у своєму есе для видання «The Atlantic». Однак це не означає, що вони відкладають народження дітей.
Соціолог Кетрін Едін у своїй книзі «Promises I Can Keep» розповідає про бесіди з десятками жінок з низьким рівнем доходів, які все ж таки зважились задовго до укладення шлюбу народити дітей.
Такі жінки не бажають легалізувати стосунки з чоловіками, які не мають постійної роботи, стабільного доходу, або обтяжені великими боргами по кредитам, однак жінки бажають народжувати дітей. Коли жінка має партнера, але ще не впевнена, чи той чоловік може бути шлюбним обранцем, з яким варто виховувати своїх дітей, тоді вона віддає перевагу безшлюбному співжиттю.
Ставлення до шлюбу як до трофею, який слід здобути
Спостерігаємо серйозну зміну парадигми цінностей довколо шлюбу та дітонародження. Якщо колись «позашлюбні діти» вважались серйозним табу, то сьогодні 74% американців вважає, що це нормально, коли пари безшлюбного співжиття мають дітей. «Не існує сьогодні жодної норми, яка виступає проти співжиття. Це стало прийнятним», – сказала Венді Меннінг, директор Центру сімейних та демографічних досліджень в державному університеті Боулінг Грін. «Моє питання звучить не так: «Для чого пари безшлюбного співжиття народжують дітей?», а «Чому б ні?», – каже Меннінг, адже на зміну шлюбам прийшло безшлюбне співжиття, а позашлюбне дітонародження у пар вільного співжиття трапляється втричі частіше, ніж непланована вагітність у шлюбі.
Прослуховуючи безліч інтерв’ю з батьками, які співживуть разом без шлюбу, Меннінг виявила, що більшість з них віддані своїм сім’ям, подібно як і батьки, які перебувають у шлюбі. «Вони будують своє співжиття на тривалій вірності одне одному та відданості своїм батьківським обов’язкам», – стверджує Меннінг. «Вони вважають, що не шлюб має першочергову важливість, а щоденна турбота про своїх дітей». Не всі погоджуються, що згадана тенденція – добра.
Пари безшлюбного співжиття, хоча утворюються осмислено, однак у порівнянні з традиційними шлюбами – менш стабільні.
Таким парам також бракує, зі слів Куперберг, «зовнішніх бар’єрів», тобто офіційних фінансових (державних) виплат, формальної документації, особливих судових процесів, тому безшлюбне співжиття виглядає як щось проміжне між шлюбом і розлученням. У порівнянні з дітьми, які народились у шлюбі, діти, народжені парами безшлюбного співжиття, рідше продовжують жити разом з обома біологічними батьками у підлітковому віці. Позитивом є зниження показників розлучень, згідно Куперберга, тому що ті, які колись поспішно укладали шлюб, сьогодні легко зважуються на безшлюбне співжиття.
Розвиток сімейних відносин сьогодні у США нагадує шлях розвитку форм сімейного життя у країнах Північної Європи за останні десятиліття. «Наприклад, у Швеції народження дітей парами безшлюбного співжиття є настільки поширене, що держава надавала таким парам все більше і більше прав», – стверджує Куперберг. «Шлюб і безшлюбне співжиття стали ідентичними у законодавчому плані».
Зрозуміло, що американські сім’ї змінюються. Сучасні люди бачать у шлюбі завершальний етап розвитку стосунків, який наступає вже після того, як пара спробувала жити разом, вже доказала свою любов та відданість, вже народила дитину і навчилась догляду за нею. А пари безшлюбного співжиття не дуже відрізняються від шлюбів. Їм залишилось лише прийняти «золотий стандарт» сімейного життя, коли обоє біологічних батьків продовжують жити разом зі своїми дітьми як сім’я, навіть без реєстрації шлюбу.
Переклад: Ігор Леньо
Джерело: The Age of ‘Shotgun Cohabitation’ by Caroline Kitchener
