Мк 10, 17-30 Того часу, як Ісус вирушав у дорогу, один підбіг, впав на коліна й запитав Його: «Учителю добрий, що маю робити, аби успадкувати вічне життя?» Ісус сказав йому: «Чому називаєш Мене добрим? Ніхто не є добрим, один лише Бог. Знаєш заповіді: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво, не кривди, шануй свого батька та матір?» Той сказав йому: «Учителю, все це я зберіг з малих літ!» Ісус же, поглянувши, полюбив його і сказав йому: «Одного бракує тобі: піди і все, що маєш, продай та роздай бідним, – і будеш мати скарб на небі. А тоді приходь і йди за Мною!» Він же, засмутившись від сказаного, відійшов пригнічений, бо мав велике багатство. І, поглянувши навколо, Ісус каже своїм учням: «Як важко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» Учні були вражені тими словами. А Ісус знов у відповідь каже їм: «Діти, як важко увійти в Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже!» Вони ще більше дивувалися, говорячи між собою: «Хто ж тоді може спастися?» Поглянув на них Ісус та й каже: «Для людей це неможливе, але не для Бога, бо для Бога все можливе». Тут Петро почав говорити Йому: «Ось ми залишили все й пішли за Тобою». Ісус промовив: Воістину кажу вам: немає нікого, хто залишив би дім, або братів, або сестер, або матір, або батька, або дітей, чи поля – заради Мене й заради Євангелія – і при цьому не одержав би в сто разів більше вже тепер, у цей час – і домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і поля, разом з переслідуваннями, а в майбутньому віці – вічне життя!»
- Важливо є те, що всі приходили до Ісуса з матеріальними і прагматичними проханнями: зцілити, звільнити, навчити… Юнак (про це ми знаємо з аналогічного тексту в Євангелії від Матея) хотів отримати нематеріальне – вічне життя.
- Реакції молодика демонструють людину емоційно нестабільну – спочатку він підбіг, впав на коліна, екзальтовано промовляв, а в кінці тексту розчарувався, пішов геть. Не можна за це судити юнака. Христос також ставиться до нього з поблажливістю, більше того – любов’ю, однак емоційність, мінливість настрою є ворогом духовного поступу..
- Багатий юнак знав, що до Ісуса ставляться неоднозначно, старійшини єврейського народу Його засуджують. І попри своє становище багатої, а значить вагомої в суспільстві людини, він не побоявся виявити свою повагу до цього скандального Учителя. Багач впав перед сином теслі з Назарету. Впав на коліна перед усієї юрбою, серед якої було немало недоброзичливців, тим самим наразивши себе на засудження і глузування з їхнього боку.
- Пригадайте своє спілкування з вчителями у дитинстві або педагогічний досвід з власними дітьми. Бути хорошим учителем в очах учня – це бути поблажливим учителем. Можливо, бурхлива реакція молодого чоловіка і його улесливі слова – це спроба отримати комфортну відповідь, на питання як здобути вічне життя. Юнак в усіх сенсах не хотів платити високу ціну за безцінне – Царство Небес.
- Молодий чоловік вів себе як дуже добра людина: запитував побожне, просив нематеріальне, упав на коліна перед Ісусом, знав і з дитинства зберігав заповіді. Я не хочу судити, але в Церкві зустрічаються люди, які з усіх сил намагаються бути хорошими: посмішка, смиренність, готовність завжди допомогти, незгасаючий ентузіазм. Такі “чемпіони з приємності”, “хороших діл майстри”. Можливо їх постійно осяває Дух Святий, але іноді мені здається, що частина цих людей удає, напружуючись приміряє іще більш смиренний погляд, іще добрішу посмішку. Чомусь вони вирішили, що така версія їх самих – найкраще позиціювання в Церкві?
Ісус охолоджує юнака зауваженням, що ніхто не є добрим, ніби звільняє його від колосального напруження постійно удавати. Ісус ніби говорить хлопцю: “Заспокойся, не муч себе, все одно лише Бог є добрим. Будь собою. Ти мені і так подобаєшся”.
