Яка користь від комп’юетрних ігор?

Комп’ютерні ігри – інші. Цей наджанр створено не для державного самоствердження, а для персонального випробування. Для того, щоб ми могли побувати у будь-якому спектрі змодельованих ситуацій, не встаючи з крісла. Наприклад, побути президентом чи депутаткою.

І цим вони підкупають.

За роки з простої переважно спинномозкової розваги комп’ютерні ігри еволюціонували не тільки кількісно – як індустрія, але і якісно – як вид мистецтва. Сучасна популярна гра – це завжди шедевр на перетині жанрів. Наратив якісної рольової гри – від російського «Мор.Утопия» до польської серії «Відьмаків» чи канадського Dragon Age не має поступатися роману. Над графічним виконанням працюють професійні художники та аніматори, музику записують симфонічні оркестри та культові групи (німецька The Dwarves – досить-таки посередня ігрулинка, але музика Blind Guardian!), і лише один вдалий проект може зробити вчорашніх бідних студентів багатіями (привіт, World of Tanks, що перетворив невеличку білоруську студію на світову корпорацію, чи Minecraft, що зробив кількох скромних шведів власниками компанії на кілька мільярдів). В ігровій індустрії існує своя попса і своє «інді», свої шедеври та свій проходняк.

І своя користь.

У першу чергу комп’ютерні ігри пропонують нам розважитися. Зайняти час чимось цікавеньким – від рубання монстрів на пюре до керування автоболідом. Деякі не намагаються напружити гравця, інші ж принципово ставлять його перед важкими викликами та примушують страждати – як фізично (сто вісімнадцята спроба завалити боса), так і морально. Останнє часом дуже полюбляють сюжетні рольові ігри, що звикли нав’язувати гравцеві важкі моральні дилеми та необхідність вибору з двох-трьох зол. На відміну від роману, тут важкість вибору падає на плечі не персонажа, а гравця. Наприклад, студія Telltale зробила чудову сюжетну гру по «Пісні льоду та полум`я» (вона ж Game of Thrones) в екранізації. Пам’ятаєте, скільки разів там персонажі змушені обирати між поганим та гіршим? А тут цей вибір впаде на ваші плечі (гра, до слова, вийшла чудова).

І мало який сюжетний зворот у кіно чи літературі виніс автору мозок так, як один з моральних виборів у Fallout New Vegas. Якщо у світі, що оговтується після ядерної війни, старенька бабця ледве тримається на межі божевілля, але її лікування можливе лише за умови, що вона забуде власних загиблих онуків (вона, звісно, проти) – чи ви дасте їй ліки?

Вміння робити етичний вибір – це те, чого від нас вимагають сучасні сюжетні рольові ігри та адвенчури. І чим вони роблять нас кращими.

Деякі сучасні (та не дуже) стратегії я б – серйозно – включив у шкільну програму. Бо жодний підручник не дасть зрозуміти та відчути історичну специфіку так, як вони.

Взяти, наприклад, старезну гру King of Dragon Pass. Начебто фентезі в магічному світі, базованому на скандинавській міфології, де гравець має взяти на себе керування кланом на вісім сотень осіб. Але в деяких моментах гра дає осягнути саму логіку існування у первісній, додержавній спільноті краще, ніж будь-яка книга. Коли війни ніколи не йдуть на знищення (людей і так мало!), але завжди – на пограбунок, коли крадіжка худоби в іншого племені не ображає навіть жертв (всі так роблять, самі винні, що не вберегли), коли релігійний ритуал – це не просто якийсь символічний танок, а точне відтворення описаних у міфах дій богів у Священні Першочаси.

Ще краще – повністю історична Crusader Kings II від Paradox (взагалі будь-яка історична гра від цього шведського розробника є своєрідним навчальним посібником, але ця – з найяскравіших). Там ви стаєте на чолі середньовічної династії – ніколи і жодним чином жодний підручник не дасть вам зрозуміти усю специфіку середньовічної політики, усі її докорінні відмінності від сучасної – аж до розуміння того, що таке, взагалі, є держава – краще. Кілька годин гри – і людина вже ніколи не намагатиметься судити середньовіччя категоріями національних держав і з’ясовувати, чи був Ярослав Мудрий українцем, росіянином чи, взагалі, якимось шведом, питати, як так вийшло, що Нідерланди без будь-яких війн опинилися під владою Іспанії, чи як могли близькі родичі керувати державами на різних кінцях континенту. Заразом стануть зрозуміліші деякі сучасні проблеми – наприклад, чому в політиці досі часто-густо усе вирішують кадри та питання персональної лояльності.

Вже не кажемо про симулятори. Так, деякі авіасимулятори за прорахунком льотної моделі не поступаються, а то й є кращими, за авіатренажери, на яких навчають справжніх пілотів. Розіб’єш сотню віртуальних літаків – і знатимеш льотно-технічні характеристики їхніх реальних відповідників в рази краще, ніж якби ти просто штудіював мануали.

Гра дає значно краще засвоєння інформації, ніж книга чи фільм, бо в грі є вольова компонента. Тобі не просто розповідають про якусь ситуацію – ти сам змушений діяти в її умовах. Ти її не просто спостерігаєш, а проживаєш, є не пасивним, а активним учасником дії. Якщо якийсь сучасний вид мистецтва і вчить нас робити вибір та нести за нього відповідальність – то це саме вони. Це вже не дитяча забавка і не просто розвага, це – окрема культура, до якої дотична значна кількість усього населення світу. І ця культура має не лише величезний розважальний, а й величезні мистецький та навчальний потенціали.

Пік популярності класичних комп’ютерних ігор припав більш-менш на покоління автора – народжених у 70-х – 80-х роках. Якщо подивитися нещодавній спілбергівський блокбастер Ready Player One чи почитати оригінальний роман Ернеста Клайна із знанням справи, в око впаде анахронізм: дія відбувається у 2040-х, герої – тінейджери, а ставлення до ігор, меми, звички, підходи – скоріш із 90-х. Автор та режисер змалювали те покоління геймерів, до якого звикли. І яке зараз вже може бурчати про «гравець пішов не той, масова індустрія спаскудилася» та жалітися, що сучасні підлітки більше часу проводять в соцмережах чи Ютубі, а грають у одноманітні МОВА-ігри – не те, що ми в наш час!

З іншого боку, зараз ті самі гравці 90-х стали розробниками та продюсерами. Тож, можливо, режисер був не такий вже й неправий – і скоро нас очікує нове переродження жанру. Благо, є й гроші, і ринок, і креативні люди.