Візит Ніка Вуйчича в будь-яку країну – явище, яке привертає до себе величезну увагу. Нік народився без рук і без ніг. Даже уявити неможливо, через які моральні та фізичні муки довелося пройти йому і його батькам. Але ці люди не здалися, і Нік Вуйчич став одним з найзнаменитіших християнських проповідників світу. Своїм прикладом він кожен день вселяє віру і надію в серця мільйонів людей по всьому світу, пише джерело.
Сьогодні його календар розписаний не по днях, а по годинах, – у нього понад 35 тисяч запрошень з усього світу з проханням виступити. Ось уривки з його емоційного спічу в Україні.
Без рук і без ніг нелегко, але гірше – мати інвалідне серце. Відчувати себе самотнім. Відчувати, що надії немає. Хочу почати свій виступ з однієї кумедної історії. Одного разу до мене підійшов чоловік, подивився пильно на мене і вигукнув: «Що з тобою трапилося?». А я: «Сигарети!». Сміху в моєму житті багато…
Коли я народився, лікарі сказали моїм батькам, що я не буду ходити. Але мої батьки сказали: «Не знаєш, що можеш, поки не спробуєш». Ніжку мою бачите? У мене два пальці… Peace! («Мир», – прим. ред.). Вони не знали, що я зможу не тільки ходити, але й стрибати, плавати, займатися серфінгом і навіть стрибати з парашутом.
Коли я був дитиною, я не знав, що чекає мене попереду, я бачив тільки розбиті уламки. Я не любив себе, я порівнював себе з іншими і мріяв-мріяв-мріяв про ноги. Я ходив до школи, і багато людей з мене сміялися. Я думав, якою ж буде моє життя, якщо кожен може мене образити? Я думав, я ніколи не одружуся… Ми вже 4 роки разом з моєю дружиною, і у нас двоє синів. Я люблю своє життя і нічого не став би в ньому міняти.
Але спочатку потрібно навчитися бути вдячним за те, що у вас є. Я не знаю, що у вас є зараз і про що ви мрієте, але найголовніше в світі – любов. Тому всім людям, у кого в житті складнощі, я хочу сказати: любіть себе, дайте собі шанс, вам не потрібно бути кимось іншим. Будьте собою.
Я не намагаюся бути кимось іншим, я і так крутий!
Ви знаєте, люди такі кумедні… Мені подобається розмовляти з дітьми. Одного разу я запитав дітей років 8: «Ви відчуваєте тиск?». І вони мені відповіли: «Ага! Такі складні домашні завдання, та ще й брати з сестрами набридають. Один стрес в житті!». Розмовляю потім з 13-річним підлітком, а він мені: «Батьки зводять мене з розуму, хлопця немає, стрес». І у 17-річних стрес – останній рік в школі і потрібно вступати до університету. І ось би потрапити в університет – і все буде добре! Але знаєте що? Вони потрапляють в університет, а добре-то не стає, тепер грошей не вистачає: «От би тільки отримати мені роботу, і все буде добре!». Отримав роботу, подивився на свого боса – і стрес повний!
Зараз моєму старшому синові Кійоші три роки, він вищий за мене. Коли мій син плаче, я не можу його обійняти, але він підходить і обіймає мене сам. Ось вам доказ: мрії збуваються!
Якщо будете шукати щастя в тимчасових речах, і щастя буде тимчасовим. У дитинстві я переконував себе, що нічого не вийде: «Ти ніколи не будеш щасливим. Здавайся». У 10 років я намагався покінчити життя самогубством. Уявіть, якби мені це вдалося! Я б не познайомився зі своєю дружиною, у мене не було б дітей, я б ніколи не став оратором. Не можна здаватися, адже ти ніколи не знаєш, що за рогом, поки не повернеш!
Хоробрість – це не коли, ти не боїшся. Хоробрість – це коли ти робиш, навіть коли боїшся.
У мене в шафі має кілька туфель на всякий випадок, тому що я бачив чудеса. Але часто Бог не зцілює тіло, тому що хоче зцілити нашу душу. І знаєте що? Якщо я не отримаю в житті дива, я можу сам стати дивом для когось іншого. Одного разу я говорив перед аудиторією в Каліфорнії і побачив, як один чоловік підняв маленького хлопчика – Даніеля Мартінеса. Я подивився на нього і видихнув: у нього не було ні ручок, ні ніг. Я попросив, щоб його тато виніс хлопчика на сцену, йому було лише 19 місяців. Він дивився на мене, а я на нього, я не міг йому дати «п’ять», але я поклав свою маленьку ніжку на його. І він усміхнувся. А всі навколо плакали, бо це було диво.
Будьте вдячні за те, що маєте, і мрійте по-великому. Я ось колись не цінував свою ніжку. Але зараз нею я набираю 43 слова в хвилину на клавіатурі (це якщо я ще п’ю чашку кави). Продовжуйте пробувати, доки у вас не вийде. Батьки не вірили в мою мрію стати спікером. Коли я їм сказав, що хочу бути оратором, вони сказали, що мені потрібно отримати спеціальність бухгалтера. Я пішов вчитися, але паралельно втілював свою мрію. І так, перш ніж мене запросили на виступ в першу школу, я обдзвонив 52 навчальних заклади! 52 невдачі. Коли у тебе є мета, будь готовий до невдач.
Держава не змогла мені допомогти, коли я вступав до університету. Мені допомогла некомерційна організація «Австралійці для австралійців». Так ось я хочу, щоб українці допомагали українцям. Я хочу, щоб в університетах стало більше людей з обмеженими можливостями. Не можна змінити країну, не змінивши місто. Не можна змінити місто, не змінивши школу. На великий рух в кожній країні потрібен час. І я молюся за ваш уряд, їм потрібен Бог. Я хочу, щоб ваша молодь знову могла мріяти, щоб наступне покоління стало лідерами країни. І ви зможете це зробити. Ваше минуле не визначає майбутнє. Але рішення майбутніх лідерів – визначають.
Тримайтеся за життя, за віру, і вас знову винесе нагору!
