Роль батька стає винятковою, коли підлітки входять у бурхливий час дозрівання. Як підготувати їх до періоду юнацької зрілості та стосунків із ровесниками?
Роль тата у вихованні доньок
Незамінна роль батька полягає в тому, що він може дати доньці знання щодо того, що хлопці думають про дівчат, наскільки сильне в них статеве прагнення, як його передбачати і запобігати ситуаціям, які з цього виникають. Такі розмови дієво допоможуть доньці долати труднощі процесу дозрівання. Батько забезпечує доньці спокійне майбутнє, а в разі життєвих розчарувань – підтримує, розсіює сумніви, пояснюючи, що те, як щодо нас поводяться інші, не визначає нашої власної цінності.
Специфічне завдання батька – переконати доньку, що біль та образа, які вона переживає у важку хвилину, це річ проста і звичайна. Тому то настільки важливо, щоби тато вчасно ознайомив дочку з проблемами віку дозрівання, а коли вони з’являться – дуже терпляче її вислуховував.
Проте батько може в цей час збурити процес біологічних та емоційних змін, яких зазнає донька, якщо стане негативно реагувати на дозрівання її сексуальності. Чимало батьків підсвідомо стороняться дочок, коли їхні тіла починають набирати жіночих форм. Вони вже не хочуть брати дочок на коліна, цілувати, обіймати. Але підлітки так само, як і діти, потребують контакту з татом. Тому правильно сформовану фізичну близькість обов’язково потрібно підтримувати й надалі. Період дозрівання дівчинки складний не лише для неї самої, а й для її тата, бо загроза швидкого розставання з дитиною викликає в нього занепокоєність. Через це різноманітні непорозуміння та проблеми, які накопичилися поміж ним та донькою, можуть закріпитися й загостритися. Якщо стосунки дочки з батьком стали в чомусь невдалими, така ситуація може загрожувати розвиткові її жіночності. Якщо батько не цінує жіночності у своїй доньці або нечулий на неї, він тим затримує її нормальний розвиток.
Татусі мають помічати сексуальність дочок, бути до них теплими і ставитися схвально (акцептативно). Батько – перший мужчина, якого дівчина прагне мати, перший, якого вона обнімає, а насамперед – перший, хто вводить її у стосунки з протилежною статтю. Зі спостережень за його поведінкою донька складає собі сприйняття чоловіків узагалі. Через це позбавлені контакту і правильних стосунків із татом дочки мають менші шанси належно впоратись у майбутньому з ролями дружини й матері. Вони мають не забагато нагод для того, щоби виробити відповідні життєві позиції та пізнати психіку представника чоловічої статі.
У такій, і навіть гіршій, ситуації перебувають доньки тих татусів, які не лише не виказують бажання мати близькі емоційні контакти, а й узагалі їх відкидають, кричать на дочок, б’ють їх. Такий батько викликає у доньки небажання вникати в чоловічу психологію, навіть стає причиною образи на всіх чоловіків, що зрештою негативно впливає на долю доньки вже як жінки.
А дівчата навчаться поважати себе і радіти своїй жіночності, бачачи, як батько їх добре сприймає. В такому разі дівчинка отримує взірець, за яким оцінюватиме чоловіків у подальшому. Завдяки батьківській любові й авторитетові вона менше піддаватиметься впливові тих, хто хотів би її використати.
Байдужість батька викликає «перетягування» на себе частини його функцій. Якщо тато не дає дівчині потрібного їм образу чоловіка, вони починають самі виконувати його роль. Ставлять собі чергові життєві завдання і, борючись за них, будують себе як сильну, типово чоловічу особистість. При цьому в них проявляються типові риси батьківського домінування: вони підпорядковують собі людей, працюють «як машини», а родиною управляють як підприємством. Ця псевдомаскулінність є наслідком помилкової життєвої позиції батька. Таким жінкам дуже важко виявляти почуття і природну чутливість. Вони не встановлюють правильних стосунків із чоловіками, а уникаючи їх – не мають справжньої повноти життя.
І ще одна проблема, яку татусі повинні усвідомлювати. Якщо їхня психосексуальна позиція неправильна або незріла, то цей факт неминуче вплине на життя доньок. Якщо у суспільстві, в якому виросли доньки, жінками легковажили та використовували їх, то така поведінка батька може вплинути на небезпечну слабкість і беззахисність їхніх дочок перед чоловіками. Вони у своїх подружжях та інших стосунках із чоловіками вбачають паралелі зі стосунками з батьком, чия постать кидає тінь на їхню сексуальність, працю й материнство.
Переміна дівчинки на дорослу жінку вимагає від батька значної чутливості й терпеливості. Якщо він зуміє сприйняти і схвалити її жіночність – закладе добрий фундамент під її доросле, зріле життя.
Формування чоловічості синів
Також і для сина в період його дозрівання та формування батько відіграє велику роль. Те, як саме відбуватиметься дозрівання, залежить головно від попередньо зробленого батьком внеску в процес розвитку та виховання сина, від довіри, яку той має до тата і яку тато має до нього. Тільки в такій атмосфері повної взаємної довіри батько може природно і щиро розмовляти з сином про дозрівання. Підготовчі дискусії про дозрівання можливі тільки тоді, якщо подібні довірливі розмови відбувалися й раніше. Вся потрібна інформація має бути надана до початку періоду дозрівання, так, щоби діти знали про прояви статевого життя раніше, ніж їм це почнуть пояснювати ровесники.
Дитина швидко помічає зміни у своєму організмі. Що простіше, відкритіше й суттєвіше батько перекаже інформацію стосовно статевого дозрівання ще до його початку, то легше підліткові буде увійти в цей процес. Такі розмови слід продовжувати під час самого дозрівання, й вони не можуть стосуватися виключно фізичного та емоційного розвитку, але мають бути поєднані з переказуванням синові системи моральних цінностей. Правильні сексуальні позиції формуються тільки там, де є позитивні приклади. Таким незамінним прикладом для сина може і повинен бути батько. Якщо він шанує маму без огляду на кількість прожитих разом років, старається допомагати їй у тяжкій праці, приносить їй радість своїми подарунками або квіткою без особливої нагоди, – син із часом перейме цей спосіб поведінки щодо дівчини, а потім – дружини. Здорові психосексуальні позиції формуються у середовищі, в якому існують глибокі й справжні міжлюдські зв’язки. Якщо сини бачать тата ніжним, турботливим, відкритим і сердечним у їхньому рідному домі, то вони напевно будуть активними учасниками творення такої атмосфери, не покладаючи все на саму матір.
Поведінка ніжності й опіки з боку батька до сина впливає на правильне освоєння ним рис поведінки, відповідної до його статі. Хлопчик важче здійснює свою ідентифікацію з батьком, аніж дівчинка з матір’ю, оскільки на початку свого життя дитина завжди ідентифікується з матір’ю, і тільки потім уже ідентифікаційною моделлю для сина стає тато.
Психологічне відокремлення від матері й перехід до батька має основоположне значення для розвитку чоловічості сина. Батько є для хлопчика головним взірцем статевої ідентифікації, тому їхній контакт такий важливий. Відчуваючи доброзичливість батька, дитина з більшою відвагою відірветься від матері, аби перейти до нього.
Справжньою поразкою є відсутність батька у процесі виховання синів. Про обов’язковість участі татусів у їхньому вихованні свідчать результати дослідження Т.Парсонза, який ствердив, що хлопчики, виховані самим лиш матерями, більш агресивні та більш піддатливі на деморалізацію, ніж ті, в чийому вихованні батько брав активну участь. Це явище Парсонз назвав «чоловічим протестом». Хлопчик, вихований виключно мамою, створює собі викривлений образ рис «справжнього чоловіка», на якого хоче будь-що походити. Через це він ні в чому не бажає наслідувати поведінку матері, вважаючи її принципи відповідними тільки для дівчат. Зрештою, він узагалі відкидає всі життєві засади, які мати йому намагається переказати. Парсонз стверджує, що такий тип психологічного механізму дедалі частіше проявляється в сучасних хлопців як наслідок тривалого перебування батька поза домом. Сини, позбавлені частого контакту з батьком, не мають взірця чоловіка стриманого, турботливого, ніжного, зацікавленого поточними щоденними справами дітей.
Брак нормального взірця мужчини як такого впливає і на подальше доросле життя синів. Уже створивши свої сім’ї, вони часто не вміють виконувати батьківську роль щодо власних дітей, неспроможні віднайти себе у ролі чоловіка і тата. Чоловікам, вихованим за відсутності батька в період дитинства й молодості, часто бракує вміння «встроюватися в суспільство». Найсильніше це проявляється у неправильному ставленні та досягненні ними життєвих цілей, професійного та сімейного успіху. Життєві плани, амбіції, натхнення вони собі ставлять нерідко нижче можливості їх реального втілення. Результативність їхніх дій понижується через почуття невпевненості та браку віри в себе, які супроводжують таких людей. Вони не вміють дати собі та своїм можливостям належну оцінку, оскільки відсутність батька, брак заохочень з його боку до подальшого розвитку, низька оцінка в групі ровесників були несприятливими обставинами для формування стабільної та правильної самооцінки.
Навчити хлопчика ролі чоловіка – процес тривалий і складний, він має далекосяжні наслідки як для особистого життя сина, так і для життя суспільства.
