Нещодавно я брав участь в програмі, метою якої було оцінити здатність великих організацій передбачати зовнішні зміни, які на них найбільше позначилися. Для цього порівняли їхні попередні стратегічні плани і їхні річні фінансові плани з тим, що насправді відбулося. Ця програма виявила багато речей, але виділити варто три з них. Перша полягає в тому, що жодна з досліджуваних організацій не побачила наближення таких значних подій, як фінансова криза 2008 року, Брекзит чи вибори Дональда Трампа. Друга річ та, що навіть ті організації, які правильно розпізнали тенденції, які на них вплинуть, помилилися в своїх розрахунках щодо того, за який час вони відчують на собі їхні наслідки. Все сталося швидше. Третя річ та, що однією з тенденцій, чия швидкість була найбільше недооцінена, була цифрова революція. (Іншою були кліматичні зміни).
Вплив нових цифрових технологій посилився завдяки швидкому поширенню штучного інтелекту, робототехніки, блокчейну, біґ-дата і решти інновацій у цій сфері. Ці нові технології спричинять величезні зміни і дуже скоро.
Утім, існуючий консенсус щодо змін і їхньої швидкості зникає, коли мова заходить про наслідки, які вони матимуть. На думку одних, цифрова революція відкриває небачені можливості для людства. На думку інших, ці технології є однією з основних загроз нашого часу.
Є занепокоєння, що цифрова революція знищить величезну кількість робочих місць і що в найближчі десятиліття з’явиться те, що історик Юваль Гарарі назвав «непотрібним класом», суспільною групою, що є постійно безробітною, яку решта суспільства повинна буде утримувати.
Це занепокоєння не є новим. Страх, що автоматизація призведе до безробіття, з’явився разом з промисловою революцією і не зменшувався. Президент Джон Ф. Кеннеді застерігав, що одним з основних викликів шістдесятих років буде підтримувати рівень зайнятості водночас із тим, що «людей заміняють машини». Ці тривоги виявилися необґрунтованими, оскільки нові технології не лише «замінили людей», але також створили робочі місця в нових індустріях, таким чином компенсувавши з лишком втрачені робочі місця.
Чи станеться те саме з цифровою революцією? Чи створить вона більше робочих місць, аніж знищить? Йозеф Шумпетер назвав цей процес «креативним нищенням».
Є ті, хто аргументує, що цього разу все інакше і що технологічний шок буде масштабнішим і швидшим. Якщо це справді так, то на нас насувається цунамі трудової незайнятості. Що ж робити? Наразі є лише чотири ідеї.
Перша – цифровий протекціонізм. Він полягає в тому, щоби через податки, мита та інші механізми зробити дорожчим використання роботів і цифрових технологій, які зменшують зайнятість. Ця ідея є дуже поганою. Економіки, які перешкоджають застосуванню нових технологій, втрачають конкурентоспроможність, сильно відстають і зазнають економічних дисбалансів.
Друга ідея полягає в тому, аби переучувати тих, хто втратив роботу. Це похвальний намір, і більшість країн вже мають програми, завдяки яким безробітні можуть здобути нові навички. На жаль, їхні результати обмежені. Не існує жодного успішного досвіду переучування у великому масштабі.
Та безсумнівно, що ці ініціативи потрібно і далі удосконалювати і робити все можливе для того, аби надати працівникам можливості, які більше відповідають запитам ринку праці.
Третя ідея не нова: робота в державному секторі. Щоразу, коли суспільство переживає значне збільшення рівня безробіття, уряд намагається полегшити ситуацію, створюючи робочі місця, які – навіть якщо не є необхідними – служать для того, аби дати прибуток тим, хто його втратив. Це може працювати як тимчасовий надзвичайний захід, але приймати його як постійну політику невигідно, контрпродуктивно і невиправдано в довгостроковій перспективі.
Четверта пропозиція полягає в тому, аби гарантувати універсальний базовий дохід. Це означає, що всі дорослі матимуть гарантований і постійний мінімальний дохід – незалежно від того, працюють вони чи ні. Ця ідея є дуже дорогою і може позбавити стимулів працювати. Але якщо її використають для того, аби замінити неефективні субсидії, затрати на неї можуть скоротитися. Крім того, люди працюють не лише для того, аби отримати дохід, а й тому, що мають іншу, не грошову, мотивацію.
Доброю новиною є те, що ні в чому з цього немає потреби. Наразі немає симптомів того, що «креативне нищення» Шумпетера зникло. Цілком можливо, що ці нові технології створять більше робочих місць, які будуть кращими, ніж ті, що їх вони знищать.
Та якщо цього разу все інакше і нові робочі місця не з’являться вчасно, ми зіткнемося з одним з найбільших викликів цього століття. Тому є нагальною потребою думати, що робити, коли таке станеться.
