Кажуть якого вовка годуєш, такий і буде рости в тебе всередині. Отож в дощову погоду за вікном починаю шукати свої маленькі і великі мамські радості, щоб підгодувати вовка оптиміста. Так значить: я зараз мама-годувальниця і сісти в літак та втекти від цього дощу кудись в бік сонячної Іспанії ну аж ніяк не вийде. Тому шукаю переваги тут і тепер. Понеділок день чудовий, дощик за вікном. В таку погоду тільки б коцик з чаєм і книжкою. Багато людей зараз йдуть до страшного метро, топчуться по болоті щоб доїхати до металевого офісу і там будуть аж цілих 9 годин, а то й більше. А що я? Я – в спортивних штанах, хоч і з зашмарканим носом, але вже без температури, клацаю собі по клавіатурі. Вже й роботу зробила з 6 ранку (це така мамська перевага, якщо мама хоче підпрацьовувати) каву допила, ну от і пописати можна поки мій генеральний директор додивляється свої ранкові сни і з кімнати ще не чути таке рідне “кхпи-кхпи”. Правда, якщо мій директор добре висипається і встає з гарним гумором то може ще пороздумувати над сутністю буття хвилин десь так 20. Якщо мені вдається підглянути за нею непомітно то бачу серйозний задуманий погляд, що роздивляється свої рученята. Рученята крутяться і виконують щось на зразок пластики з індійських танців і маля дуже серйозно спостерігає за фізичними можливостями своїх ручок. Кажуть можна вічно дивитись на 3 речі вогонь, воду і …. ну і звичайно: на те як Діана-Марія бавиться ручкою. Отож у мами ранок понеділка- це як ще одна неділя, навіть якщо за вікном дощ.
Мамине щастя – це безліміт на вільні обійми. Як тільки на маму находить приплив ніжності завжди можна схопити своє щастя і притиснути його до грудей. Кажуть коли буде старше, то вже так не буде. А зараз моя малеча або регоче або мукає, коли мама її обціловує та обіймає, але ще жодного разу мій приплив ніжності не наштовхнувся на нерозуміння чи невчасність з її боку.
А ще у мами є великий шанс розпочати ранок з корисного спортивного сніданку. Це така кашка для тендітного дитячого шлунку. Не склалося у мене з мірками і мілілітрами і завжди шубовсну води і на око кину спросоння каші для свого чудо-чада. Зазвичай забагато. Маленький ротик переплямкає свою порцію а потім починається гра “дрррррррр”. Ми її називаємо “драндулєт”. Зазвичай, вона собі так диркає під настрій. Та коли рот повний каші, то я знаю, що так вона повідомляє мені, що вже досить. Це нічого що я витираю кашу зі свого волосся, з меблів і ще мабуть її десь по каплях багато там де я не бачу. Але після цього експресивного повідомлення я розумію, що все що залишилось у тарілці – моє. Сніданок в тонусі, з помірною порцією адреналіну, вітамінів та мікроелементів,організм поволі прокидається від невимовлених емоцій(не буду ж я при дитині коментувати кожен політ каші по кухні), тіло розминається щоб дістати залишки їжі з підлоги). Доїдаю тобто снідаю і йдемо митися. Всі щасливі. Завіса.
Мамське щастя – це мати щоранку масаж обличчя малесенькими рідними ніжними рученятами. Спочатку ручки розминають тобі носа, потім губи і щоки, тягнуться до очей (тут треба скоригувати малого масажиста), а найголовніше не забути вчасно підстригати нігтики, бо тоді враховуючи, що надавач такої послуги відповідальності за свої дії поки не несе, можна нарватись на болючі процедури.
Мамська перевага також в тому, що починаєш згадувати і вчити дитячі пісеньки та віршики українською, а також тими іноземними мовами, які знаєш( в моєму випадку це англійська та італійська) і які обов’язково захочеш передати своїй дитині. Скільки слів англійською я забула працюючи останні роки з нудною бізнесовою мовою в голландській компанії. Я забула як буде мізинчик, лапка, вусика і т.д., а я ж все це колись вчила в школі. Нам тільки 8 місяців і моє згадування лише розпочинається.
Щастя – це в певній мірі проживати ще раз дитинство. Це знову робити все вперше, але вже усвідомлено. Цього року у нас перша осінь, буде перше Різдво, перший новий рік. Ми вже бачили вперше в житті море. У нас буде перша в житті ялинка. Я завжди хотіла на Різдво велику ялинку. У мене не завжди вона була. Я інколи закриваю очі і уявляю як ми будемо разом прикрашати велику красуню. У нас будуть перші качелі, перший шоколад, казка, мультфільм, пиріг, малюнок, літак, сніг, какао, печиво, пластилін, лялька, гурток, танці, слово, школа……
Мамське щастя – це купити собі козу. Ну звичайно не в прямому розумінні цього слова. Притча колись була така про бідного чоловіка що прийшов до рабина і жалівся що мала хата, сварлива жінка, купа дітей, тіснота і т д. Рабин каже: “Купіть собі козу”. Чоловік купив і стало ще гірше. А потім рабин сказав козу продати. Прийшов чоловік і каже що стільки місця з’явилось і хата без кози велика та гарна, і жінка не така сварлива стала, і діти якісь тихіші. Та й взагалі життя без кози класне. Отак і я ж фрілансую потрохи з колишніми роботодавцями і взялася за майже непідйомне (в моєму випадку – це завдання з жорстким дедлайном з дитиною на руках). Чоловік повинен робити свою роботу, до няні ми ще поки не дозріли ані психологічно, ані фінансово.
Ну що я ж типу з дому. Хіба я не перейму естафету з організації виставки і купи зустрічей між нашими державними установами і голландцями з постійно булькаючим приспівуючим і прикрикуючим клубочком на руках? Перейняла. Мабуть люди на іншому кінці телефону думали що я телефоную з зоопарку, телефон, ноутбук і взагалі все в каші, я дитині розказую про перспективи голландського днопоглиблювального обладнання в Україні, гуляти ми виходимо максимум до ліфту, бо потім таки виявляється, що мені потрібно писати наступного листа з дому, бо інформації стільки що потрібно відкривати її і на планшеті і на телефоні, їсти в хаті нема що і т д. Але я цей день п’ятниці пережила і коли в суботу прокинулась без цієї багатозадачності, я готова була пританцьовуючи в обіймах нести одяг на прання, танцювати сальсу з шваброю та обціловувати свою дитину. Я зготувала котлети, салат все це смачненько накрила і приправила, прибрала, погуляла, прописала це все з кавою, дошила котика(сама не знаю як) і все на ентузіазмі і з радістю і мені здавалося що я займаюсь приємними справами і цей побут – це взагалі не робота. Маму нищить не кількість роботи. Маму нищить брак ентузіазму і одноманітність. І мамине щастя інколи усвідомлюється, якщо купити, а потім продати козу.
Мамине щастя це коли в черзі або транспорті, зустрічаючи найпохмуріше обличчя, ти раптом бачиш як воно світліє і починає посміхатися, бо зустріло погляд твоєї дитини. Це моє боже чудо буде пильно дивитись, поки до неї хтось незнайомий не посміхнеться. Отак ми ходимо по світу і даруємо людям посмішки. Колись хтось сказав, що коли дитина дивиться в очі дорослому, то стає серйозною, а коли дорослий гляне в очі дитини, то посміхається. Поруч зі мною джерело посмішок (правда з частим переростанням в рев, крик і плач), але ця світла чистота і довіра моїх рідних оченят здатна розвіяти найбільшу втому і сум.
Мамське щастя – це без жодного докору сумління, посеред буднього робочого дня, коли гарна погода, залишивши недоварений борщ і хаос у квартирі, податись в парк з малечею ловити промені осіннього сонця. Поки малеча вередує, я бігаю з візком посеред дерев і дихаю на повні груди, підстрибую і підспівую, розказуючи скоромовки, а потім коли Діана-Марія засинає, купую собі велике какао, вмощуюсь на лавку і читаю. Я не пам’ятаю коли я останній раз так читала посеред парку, посеред білого дня з какао. Це зараз такий мій ритуал на цю пору року і я розумію, що саме так вже наступної осені не буде. Маля буде тупцяти ніжками, і я не посиджу з какао, коли воно спить. Тому ця осінь 2018 особлива тим, що не зважаючи на втому, недоспані ночі, купу незавершених справ, вічний брак часу і т.д. (тільки мами знають як воно) я можу хоч кілька хвилин думати, читати, писати, пити какао, вдивлятися і насолоджуватись, поки моє щастя мирно посапує в калясці. Ці хвилини ніколи не повернуться, і тим такі цінні: такі шоколадно-кавові, по осінньому золоті і неповторні, з книжками і теплими історіями до кави та какао.
