Мене звуть Ася Явіц, я веду чесний і смішний телеграм-канал «Будні поганої матері» і хочу стати на захист всіх «тупих» дітей.
У 7 років я читала 32 слова за хвилину по складах. В кінці 1-го класу мою маму викликали до школи «на розмову». У нас напередодні був читацький сейшен для всієї паралелі: кожна дитина повинна була принести свою улюблену книжку і пропіарити її. Одна дівчинка принесла «Маленького принца». Найбільший відмінник приніс, звичайно, Жюля Верна. А я принесла розмальовку. З феями. Текст там теж був, до слова! Ну щось, наприклад: «Це фея Флора». Або «Розфарбуй фею Фауну і фею Флору. Які гарні у них сукні». Вчителька чомусь цього не оцінила.
Моїй мамі взагалі було нелегко. Довелося розлучатися з упевненістю в своїх фантастичних здібностях до материнства. А що ще робити, коли спочатку у тебе народжується дитина, яка у 8 місяців шахові фігури розставляє по клітинках, в 1,5 цитує Мандельштама з табуретки, а в 2 читає його самостійно… але наступна твоя дитина починає ходити в 2, а в 5 грає шахами і книжками в ляльки?
З математикою у мене було ще гірше: коли тато вкінці 3-го класу намагався мені все ж пояснити, що при перенесенні з однієї частини рівняння в іншу знак змінюється, то через 3 години карниз зрозумів і звалився. Але я вистояла. Мій мозок не піддався цим логічним поясненням.
Мене водили до психологів, вони показували мені картки. Ще давали таблетки. Я ж не просто була тупою, я ще смоктала палець до 7 років і смикала пупок. Психологи і лікарі призначали ліки пачками. Дідусь-лікар побачив один з цих списків і сказав, що це прекрасний рецепт «овоча під слюнями по-психіатричному». Але в ляльки шахами, каже, грати перестане, звичайно.
Це я все до чого? До того, що у мене 2 червоних дипломи – економічного та філологічного факультетів. У 3-му класі я читала краще за всіх на паралелі. Звісно, допомогли таблетки, які я регулярно викидала в сміття.
Як це все вийшло? Само собою. Просто коли прийшов час. Гаразд-гаразд, з читанням не саме собою. Але без крику і ременя вже точно.
Після виклику до школи з приводу розмальовок мама плюнула на психологів і ціле літо я була зобов’язана щодня читати по сторінці «Пригод Цвяшка». Вголос.
А восени мама читала мені на ніч всякі книжки сама. Але вечорами у неї, крім читання, було ще багато “неважливих” справ – вечерю там приготувати, десь прибрати, підготуватися до завтрашньої лекції. І вона стала “не встигати” читати мені. А між іншим, важко лягти спати, залишивши самотнього Тіма Талера плакати в темному парку. Не дізнавшись, що ж було далі! Тому доводилося дочитувати самій.
Потім було не дуже круто слухати одне і те ж по другому разу, але не признаюся ж мамі, що я навчилася читати? У якийсь момент вона все ж таки застала мене за цим ганебним заняттям, але читати вголос не припинила, лише продовжувала тепер з іншого місця.
А з математикою вийшло ще простіше: у 8-му класі я якимось чудом потрапила до найсильнішого математичного класу школи. І там був нереально крутий вчитель, який не просто добре пояснював, але і був цікавою і різнобічною людиною. Спочатку я доробляла класну роботу вдома по 3 години. Потім якось непомітно зрозуміла, що математика – єдиний предмет, в знанні якого я впевнена на 100%, якщо мене серед ночі розбудити.
Так що, якщо ви батько «тупої» дитини, яка на зло вам не хоче вмикати свій мозок, я прошу, дуже прошу – не чіпайте її. Дайте їй час. Багато часу. Дізнайтеся її мотивацію. Знайдіть гарного вчителя. Не того, хто всі соки вичавить, а такого, який зацікавить. І так, що дитина сама знайде потрібну олімпіаду і переможе в ній.
Вірю, що сили закінчуються, вірю, що вам в цьому віці з легкістю давалися всі ці “у Марійки було три яблука, а Василько дав їй ще одне”. Але якщо ваша дитина цього не розуміє, то можливо, вона просто бачить проблему з іншої точки зору? Про яку Марійку йде мова – про ту, яка з дачі чи ту, яка з садочка? І якщо це Марійка з садочка, то навіщо їй яблука? Вона ж їх не їсть. І взагалі, чому Василько ні з того ні з сього дав їй ще? А банальні “скільки у кого стало” почнуть хвилювати її пізніше, коли прийде час. Або не почнуть – без них теж можна бути щасливими, га?
