Лк 14, 12-14 Того часу Ісус промовив до фарисея, який запросив Його: «Коли ти справляєш обід або вечерю, не запрошуй своїх друзів, ані своїх братів, ані своїх родичів, ані багатих сусідів, щоб і вони тебе колись запросили, – і в цьому буде тобі винагорода. Але коли влаштовуєш гостину, клич бідних, слабких, кривих, сліпих, – і будеш блаженний, бо не мають чим тобі віддати; віддасться ж тобі у воскресінні праведних».
Євангеліє рясніє випадками, коли Ісус говорив до фарисеїв. Часто останні засуджували Господа, були закостенілими в своїх життєвих моделях. В ряді випадків вони видавалися безнадійними у своєму виборі гріха, але Ісус не переставав повторювати науку навіть до тих, хто раз за разом відмовлявся слухати. Ісус не задовільнявся у розмові зі Своїми ворогами компромісом, не подрібнював Боже слово, але говорив всю правду.
Очевидно, слова Христа є реакцією на ту публіку, яку Він побачив на обіді у фарисея. Господар, напевно, запросив знатних і поважних мешканців міста. Невідомо чим він керувався: чи повагою до Христа, чи бажанням показати свій статус і дружбу з найсильнішими в місті, але слова Ісуса чітко віддзеркалюють пиху господаря.
Тепер перейдемо до суті слів Равві. Ми переймаємося тоді, коли не бачимо результатів своєї роботи. Ми впадаємо у фрустрацію і відчуваємо безсенсовність, коли за нашими діями не видно плодів.
Прикладів є багато. Згадайте себе у виконанні професійної рутини без відчуття прогресу і розвитку чи у тисячному поясненні дитині прописної істини, чи у новій порожній образі найближчої людини, чи у досвіді повторюваності власного гріха. Ісус привчає фарисея і разом з ним і нас дивитися далі доступної перспективи.
Якщо давні греки запропонували світу образ Сізіфа, який вічно піднімає важкий камінь вгору, щоби той знову і знову скочувався долу, то Ісус змальовує принципово іншу перспективу: результат знаходиться за обрієм бачення, але на горизонті віри та вічності.
