Лк 14, 25-33 Того часу ішло за Ісусом багато людей. Обернувшись, Він сказав їм: «Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бути Моїм учнем. Хто не несе свого хреста, а йде слідом за Мною, не може бути Моїм учнем. Бо хто з вас, бажаючи збудувати вежу, спочатку не сяде й не полічить коштів, чи вистачить для завершення, щоб, коли покладе фундамент й не зможе докінчити, всі, які побачать, не почали сміятися з нього, кажучи, що цей чоловік почав будувати й не спромігся закінчити. Або який цар, ідучи на бій проти іншого царя, спершу не сяде порадитися, чи під силу йому з десятьма тисячами війська зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ні, то як той ще далеко, шле до нього посланців і просить примирення. Так ото й кожний з вас, хто не відречеться від усього свого майна, не може бути Моїм учнем».
Невже Ісус, який навчав про любов до Бога і ближніх, міг запропонувати своїм послідовникам зненавидіти дружину і дітей. Як Учитель любові міг вчити ненависті?
Але випадки “любові” до Бога та одночасної ненависті до ближнього можемо спостерігати в оточуючих і собі. Згадаймо хрестоматійних “православних бабусь”, які постійно штовхають у бік, щоби ми правильно стали, правильно поклонилися, правильно перехрестилися, правильно… При цьому вони є одночасно настільки побожними і настільки нетерплячими…
“Православні бабусі” – персонаж анекдотичний, ніяк до нас не відноситься і нічого особисто про нас не говорить. Але чи знайома нам ситуація, коли тікаємо в храм, в побожність, в правильність, підносимо свою соціальну значущість через служіння, церковну відповідальність, щоби не вирішувати проблеми, які є у сім’ї, відносинах, на роботі, в соціумі? Така людина буде “любити” Бога і ненавидіти ближнього. Але чи про це говорив Ісус в Своїй науці?
Гадаю, Ісус сказав про ненависть до ближнього, щоби показати міру любові до Бога. Ми маємо любити ближніх з усіх своїх сил, але при цьому настільки сильно любити Бога, що в порівнянні з любов’ю до Бога любов до ближніх буде, як ненависть. Ісусу йдеться не про любов і ненависть, а про міри любові.
Візьмемо до уваги, що радикальні слова Вчителя звучать, коли за ним слідують натовпи. Вони повні ейфорії чи розрахунку вигоди. Ісус хоче отверезити їх своїми жорсткими словами.
Також Христос опускає цих людей на землю своїми притчами-порівняннями учнівства.
Бути учнем Ісуса – це вести війну та будувати башту.
Коли неофіти згадують про своє навернення – “першу любов” до Господа, то йдеться про щось емоційне. Натомість Ісус запрошує сприйняти вибір слідувати за Ним, як холодне рішення і точний розрахунок. Таке бачення сильно контрастує з нашим романтизованим сприйняттям “першої любові”.
Важливо приглянутися до метафор, які використовує Христос: війна і будівництво, причому саме башти – оборонної споруди. Нас чекає багато воєн. В учнівському зростанні потрібен інженерний хист, вправність будівничого, достатньо каменю. Відомо, що Ісус є каменем наріжним. Він же є вершником із книги Одкровень, озброєним двосічним мечем. Ми потребуємо Ісуса-каменя та Ісуса-вершника, щоби встояти у війни, щоби збудувати башту, щоби направду слідувати за Ним.
Слова Христа суворі та чесні, щоби наш вибір був розумним і зваженим.
