Україні потрібна молодь! Це твердження чутно звідусіль, воно звучить у різному контексті та з різних приводів. Проте не погодимося, зауважимо — молодь буде, незалежно від наших прагнень. Бо, власне, молодь — це стан кількісного показника (скажімо, років), а не якісного. Що ж натомість потрібно країні та нації? Їй потрібні батьки. Чоловіки, здатні любити і берегти, здатні творити і жертвувати. Вільно перефразовуючи і дещо нахабно спрощуючи слова сера Черчілля, стверджуємо: юнак орієнтується на наступні вибори, батько орієнтується на наступне покоління.
Сенека-молодший писав у листі до Луцилія: «Нам потрібен хто-небудь, за чиїм зразком складався б наш характер. Адже криво проведену риску виправиш тільки лінійкою».
Нехай кожен, хто читає ці рядки, спитає себе, чи мав він такий зразок? І щиро можна радіти за того, хто відповість ствердно. І воістину щасливий той, хто маючи такий приклад, користався можливістю виправляти свої помилки, правити своє життя «лінійкою», про яку писав Сенека.
Бурхливе життя сповнене вчителями та попутниками, близькими і далекими людьми, здатними вчити нас доброму і корисному. Проте найголовніший, одночасно найпростіший і найскладніший образ для прикладу, який може існувати перед очима молодої людини — її батько. Попереднє покоління часто не давало нам тих прикладів поведінки та життя загалом, яких вимагав від нас оточуючий світ. Саме тому наша молодь просякнута духом розгубленості і яскравого та нігілістичного відчаю. І це — теж по-своєму приклад, щоправда — «від зворотнього». Адже на нинішній молоді лежить завдання, поруч з яким «національне відродження» виглядає порожнім гаслом зі засмальцьованого транспаранту. Завдання це — з юнаків стати батьками.
Реалізація чоловіка — процес складний та багатообразний. Стати професіоналом, другом, власником, господарем, захисником — усе це його складові. Але найповніше і ультимативніше чоловік розкривається в образі батька. Батька, що лишає і спадок, і приклад. Батька, який переймається близькими.
Як усе суще має в основі своїй Отця, так і все найкраще земне відображається в архетипі батька. Добрий батько (а отже і справжній чоловік), одночасно не може не бути господарем, власної долі зокрема, але й не може належити лише собі. Він думає про майбутнє, та не лише про короткочасне — своє. Батька обтяжує і зміцнює думка про майбутнє, що виходить за межі власного буття. Адже майбутнє його не обмежується своїм життям. Воно лине далі, втілюючись у житті не абстрактних нащадків, проте — дітей.
Україна мала, має і матиме героїв, у нас є гарячі серця і віддані душі. Чого справді бракує нам, так це батька, а точніше — мільйонів батьків. Не інфантильних кідалтів, не вовкоподібних одинаків, не ганчір’яних нікчем, проте чоловіків, здатних нести відповідальність. За себе і близьких, за майбутнє, яке буде завтра, і яке настане лише за роки.
Україна потребує зразків. Проте ще більше їх потребують конкретні люди — діти нового покоління нашої нації.
Олег Вишняков, «Наступна республіка»
