Євангеліє дня. Роздуми в родині
Лк 9, 22-25 Того часу Ісус сказав своїм учням: «Син Людський має багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвящениками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня». А до всіх Він промовив: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її. Яка ж користь людині, коли придбає весь світ, а себе саму погубить або завдасть собі шкоди?»
Сьогоднішнє Євангеліє необхідно читати в контексті. Спочатку Ісус довідується у апостолів, ким Його вважають люди, потім дізнається, що про Нього думають самі учні. Петро за всіх вигукує: “Христос”.
Отримавши цю відповідь, Ісус утверджує Петра в тому, що останній є скелею, на якій Він, Господь, збудує Церкву. Лиш потім починає говорити про страждання.
Це виглядає так, ніби Ісус намагається перевірити наскільки твердим є ґрунт віри апостолів перед тим, як туди ступити. Можна припустити, що якби апостоли зам’ялися з відповіддю, то Христос би і не продовжував розмову про страждання.
Власне так і було. Від початку Його вчення було радикальним – викликом для учнів, але про страждання Він не говорив, хіба що натяками. Він очікував, коли апостоли будуть до цього готовими. Він чекав їхньої зрілості.
З іншої сторони, Ісус визнав, що є Месією, але в єврейському розумінні Месія має воцаритися та об’єднати увесь Ізраїль, побити ворогів та явити усю могутність та славу Бога. Таким було передання єврейського народу. Таким свого Равві хотіли побачити апостоли. І вони бачили Його величним, переможним, Царем, коли Ісус наказував морю стихнути, виганяв легіон бісів, йшов по воді, як по суші, з силою Духа проголошував Слово. Так, Він говорив іще багато незрозумілих речей про смерть і страждання, про хрест і приниження, але апостоли мирилися з цим дивацтвом, пропускали повз вуха і мріяли про Царство. Навіть сварилися за право сісти праворуч та ліворуч від Його престолу.
Фінал став розчаруванням – смерть, приниження, ганьба, небезпека.
Хрест – це місце приниження раба, а не престол Месії.
Тому і зрадив Свого вчителя Юда, тому розбіглися учні, бо були неготовими до “царювання”, увінчаного терном, з пробитими руками, з глузуванням римських легіонерів.
Це Євангеліє – шок, це друзки від розбитої вітрини ідеалів. І це початок шляху Церкви, обрученої з Христом.
Таким є початок шляху і кожного подружжя. Воно починається з поразки, з повалених піщаних замків, з нуля, а й навіть з мінуса.
Але обманюються ті, хто відразу руйнує шлюб, назавжди втративши віру у добро того, що називається “БРАКОМ”. Вони помилково гадають, що це кінець, але це тільки початок, це народження. Недарма, Христос перед визнанням Його Господом, дає Симонові нове ім’я, ніби сповіщаючи про народження.
Ті, хто щораз ламає і починає нові відносини з наївною надією “віднайти своє щастя” навіть не підходять до позначки “Старт”.
Ті, хто терпеливо тягне своє “мінусове подружжя”, намагаючись власними силами направити це протікаючий човен і все ж таки доплисти, не знають, що справжній “роман” Христа і Церкви починається від смерті першого і глибокого розчарування другої. Тільки тоді приходить Святий Дух, який пояснює все.
Ті, хто вже шукає Господа: “Прийди, Дух Святий, у мою сім’ю”, – гадаю, на правильному шляху. Але чи усвідомлюють, що вони прикликають смерть і розчарування?
Якщо – так, усвідомлюють, то долучуся до їхніх голосів: “Прийди, Дух Святий у мою сім’ю”.
