Євангеліє дня. Роздуми в родині
Мк 1, 12-15 Того часу Дух повів Ісуса в пустелю. І був Він у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною; і перебував серед звірів, і ангели служили Йому. А після того, як був виданий Йоан, Ісус прийшов до Галілеї і проповідував Боже Євангеліє. Він казав: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже. Покайтеся і віруйте в Євангеліє!»
Пустеля – це місце, де панує нестерпна спека вдень і несамовитий холод вночі, мало тіні та води, не ростуть плодові дерева, немає їжі, мешкають змії та небезпечні павуки. Людина та й все живе уникає пустелі, бо в пустелі панує смерть. Спека, холод, спрага, отрута – безжальне місце. Перший ліпший емоційний спад ми звикли називати пустелею. Звучить дуже голосно, якщо порівняти з цим описом. В нашій християнській субкультурі про пустелю згадується частіше, ніж потрібно, поняття поступово девальвує.
Які обставини в житті конкретної людини можна назвати пустелею? Обставини, які виштовхують життя і наближають смерть, обставини, в яких немає місця для співчуття, емпатії, дружби, довіри, людяності. Пустеля не терпить людину.
Я не намагаюсь грати в Джека Лондона, але просто хочу піднести перемогу Ісуса над пустелею, витягаючи це поняття зі спрощень та накволохристиянського драматизму.
Пустеля приходить в наше життя також, але ніхто не в змозі добровільно ступити туди, прийняти – так, але не увійти за власною волею. Ісус входить і залишається 40 днів в пустелі, спокушений сатаною.
Більше того, Сам Дух Святий веде Ісуса в пустелю для того, щоби Його спокушував диявол.
Вся сила диявола була кинута на те, щоби зламати Ісуса в пустелі. Ця битва була доленоснішою, ніж битва під Сталінградом. Ісус переміг. Це був початок кінця диявола.
Підемо далі в батальну символіку 🙂
Були полководці, чий талант та перемоги, зробили їх улюбленцями солдатів. Сміливість воїна удесятирялась, коли повз нього проїждав, гарцуючи на коні, Олександр Македонський, Цезар чи Наполеон.
Що відчуваємо ми, коли священик підносить вгору Хліб Євхаристії, Переможного Христа? Чи розуміємо, що ми – воїни непереможного Воїтеля, чи підноситься наше серце, коли це усвідомлюємо?
Але не один із вищеперерахованих полководців не віддав свого життя за простих солдат, навпаки – вони кидали життя людей на гору своїх егоїстичних перемог, Ісус – не Наполеон чи Цезар, він радше Вільям Уолес, який жертвує своїм життям для перемоги, життя і свободи.
Звісно, кожне порівняння містить в собі більше неподібного, ніж подібного, але сподіваюся, що цими роздумами надихнув когось підняти свій бойовий стяг християнина вгору.
