Років 5 тому мав досвід неординарного похорону, який допоміг мені зрозуміти одну просту річ.
Мене покликали додому до хворого на діабет чоловіка з гангреною ноги. Чоловік майже не говорив, важко, але посповідався, причастився та отримав Св. Тайну Оливопомазання. Його дружина також при тій нагоді посповідалася та приступила до Євхаристії.
Кілька днів потому мене покликали в той самий дім, але вже до жінки, яка була при смерті. Жінці я вділив Святу Тайну Оливопомазання, а чоловік, який чувся набагато краще причастився. Я був шокований, коли мені подзвонили вранці їхні родичі та сповістили про смерть подружжя. Спочатку померла жінка, а за кілька годин, під ранок, помер чоловік.
Завдяки цим людям я зрозумів, який день для людини є найважливіший.
Хтось, можливо, думає, що це день народження, хтось – що це Перша Сповідь та урочисте Святе Причастя. Для когось, це може бути день закінчення школи чи ВУЗу. Для багатьох людей день їхнє одруження або народження дитини. Для мене особисто найважливішим днем є той, коли я готовий відійти з цього життя, перебуваючи в примиренні з Богом.
Той факт, що хвороба одного з подружжя спонукала іншого до духовного освячення, є добрим прикладом святої родини, де святість здобувається через особисте терпіння та участь у Святих Таїнствах Церкви.
Їхня одочасна смерть могла б бути подібною до казки, яка закінчується словами „І жили вони довго і щасливо, і померли в один день”, якби не такі надзвичайні терпіння через хворобу тіла, які їм доводилося переносити не один рік до смерті.
Покірне несення свого хреста та співстраждання з Христом зробили їхній відхід найважливішим днем життя, бо зробили вони зробили одне одного співучасниками святих. Про таких кажуть: „Померли в опінії святості”.
Саме з огляду на життя і смерть цих людей я прихильний думати, що момент нашого земного кінця буде найважливішим днем.
Яким буде цей день, такою буде наша вічність.
Отець Олег Кобель
Священик, одружений, двоє дітей,
