Євангеліє дня. #роздумивродині
Мт 5, 20-26 Того часу Ісус сказав до своїх учнів: “Коли ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного. Ви чули, що було сказано прадавнім: “Не вбивай, а коли хто вб’є, той підлягає суду”. А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпадає під суд. Якщо хто скаже на свого брата: “Рака” (дурний), – той підлягає верховному суду. А хто скаже: “Божевільний”, – той підпадає під вогняну геєну. Отже, якщо принесеш свій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши там свій дар перед жертовником, піди спершу помирися зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар. Домовляйся швидко зі своїм противником, доки ти з ним на дорозі, щоби противник не видав тебе судді, а суддя – слузі, й не кинули тебе до в’язниці. Воістину кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не віддаси останнього кодранта”.
Фарисеї та книжники були ревними виконавцями закону, тому слова Ісуса про праведність, яка має “перевищити праведність фарисеїв”, є неймовірним викликом для тодішніх слухачів Його проповіді.
Український переклад цього слова ніби передбачає конкуренцію праведності: “Будь таким, як фарисеї, але трохи краще за нього”.
Грецький оригінал περισσεύση̣ дослівно – “изобилие” (укр. – “достаток”) передбачає вищу міру праведності, стан, коли людська душа наповнена праведністю вщерть, в ній немає місця для чогось іншого, брудного.
Тобто, як і завжди, Ісус не погоджується на щось “трохи краще, ніж у книжників” – Він прагне досконалості своїх учнів.
Далі Учитель говорить про вбивство та гнів, показуючи, що останнє є причиною першого.
Своєю ненавистю ми можемо вбити людину.
І це тема для сімейних роздумів.
В деяких сім’ях безкінечні сварки, а іноді і ляпаси, вважаються частиною “виховного процесу”, бо “він по-іншому не розуміє”, “по-хорошому їй не доходить”. Але ми зараз не про ці моделі сім’ї. Уявімо батьків, які постановили не карати дитину, прочитали всі книжки про любов до дитини, дотримуються виховної системи Корчака чи Сухомлинського. Але якими би не були підкованими батьки, як би не стримували себе, приходить момент, коли гнів виривається назовні.
В ситуації, коли намагаємося буквально “перевищити” праведність книжників – духовно стати навшпиньки, ми приречені.
Неймовірні зусилля, самоконтроль, внутрішня гризня, здавлені емоції і все одно – засудження крізь маску праведності чи неадекватний сплеск агресії: “довели”. Як чайник не може не кипіти від окропу, так і людина – від здавлених емоцій та гніву.
Високий стандарт, який запропонував Христос, допомагає нам не втратити час, ідучи шляхом “перевищення” праведності книжників. Бо цією виснажливою і довгою дорогою ми все одно не дійдемо до стану περισσεύση̣. Нам потрібно щось кардинально інше.
Якщо праведність фарисеїв можна була результатом впертих зусиль, то “изобилие” неможливо для нас, можливо лишень Богові.
Запитаєте, а як отримати від Бога περισσεύση̣? Вибачте, не знаю, але точно збираюся ставати на шлях його пошуку і не змагатися з книжниками.
Автор: Капітан Очевидність
