Євангеліє дня. Роздуми в родині
Мк 7, 24-30 Читання святого Євангелія від Марка Того часу Ісус попрямував у землі Тирські і Сидонські. І, ввійшовши в дім, Він хотів, щоб ніхто не довідався про Нього, але Він не зміг утаїтися. Як тільки почула про Нього жінка, дочка якої мала нечистого духа, вона прийшла й припала до Його ніг; жінка була грекиня, родом із Сирофінікії; вона благала Його, щоб вигнав біса з її дочки. А Він сказав їй: «Хай спершу наситяться діти, бо недобре забрати хліб від дітей і кинути щенятам». А вона у відповідь каже Йому: «Так, Господи, але ж і щенята під столом їдять крихти після дітей! » І Він сказав їй: «За ці слова – іди; біс уже вийшов з твоєї дочки». Коли вона повернулася додому, то побачила, що дитина лежала на ліжку, і біс вийшов з неї.
На початку 90-х, коли був малим, мама, я і брати якось гуляли на вулиці. Я йшов поруч з мамою, а брати попереду метрів на 20. Нас з мамою обігнали дорослі хлопці, коли вони наздогнали братів, то чомусь вирішили їх кілька разів вдарити. Може не зідентифікували, що малі з мамою, а може розраховували на свою безкарність, бо мамин зріст – 155см, явно не викликав в них перестороги. А даремно. Наступна сцена врізалася в мою пам’ять з надзвичайною яскравістю. Мама, як кішка, зривається з місця, доганяє хлопців, вони побачивши, що за ними женуться, починають втікати. Вона біжить за ними і на бігу їх б’є.
Напевно, це непедагогічно, можливо ті хлопці були неповнолітніми, але для мене ця сцена залишилася повної краси, наче із дикої природи. Я побачив жінку, яка ладна на все, щоби відстояти своїх дітей.
Це була лише сцена, але протягом мого дитинства мама в різних ситуаціях пробивала стіни для нас: “шукала, стукала, просила і знаходила”. Виходила за свої межі, жертвувала. Постійно.
Жінка з Євангелія була такою ж. Вона, грекиня, шукаючи допомоги, була готова принизитися перед юдеєм, аби лиш врятувати своє дитя. Справа в тім, що для культурних греків, євреї були брудними варварами.
Жінка не залишає місце для свого достоїнства, їй байдуже, як вона виглядає, вона готова принизитися, визнаючи себе щеням під столом господаря і… отримує зцілення для дочки.
Сьогоднішні роздуми банальні, вони позбавлені різних смислових пластів, але важливі для мене: “Чи готовий я пробивати стіни для своєї сім’ї? Чи готовий вийти за свої межі? Чи готовий шукати найкращого для найближчих чи волію просто змиритися – таке вже життя?”
А ви?
