Євангеліє дня #роздумивродині
Йн 3, 14-21 Того часу Ісус сказав Никодиму: «Як Мойсей підняв змія в пустелі, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить, у Ньому мав вічне життя. Бо так Бог полюбив світ, що дав свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне. Адже не послав Бог Сина у світ, щоб судити світ, але щоби спасти світ через Нього. Хто вірить у Нього, не судиться, а хто не вірить, той уже осуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина. Це і є суд, що світло прийшло у світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо їхні діла були погані. Адже кожний, хто чинить зло, ненавидить світло і не приходить до світла, щоби не виявилися його вчинки. А хто чинить правду, той іде до світла, щоб виявилися його діла, бо зроблені вони в Богові!
Коли євреї виходили з Єгипту, знемагали в пустелі, їх охопив відчай, вони почали ремствувати на Бога і на Мойсея.
В цей час Бог послав змій, які жалили і без того змучених кочовиків.
Тоді Бог наказав Мойсею поставити мідяного змія. І ті, хто дивилися на змія не вмирали від укусів.
Наше сімейне життя також є шляхом через пустелю. Ми знемагаємо, нарікаємо на жару, пісок, Бога і “мойсея” – свого чоловіка/дружину: “Навіщо я виходила за нього заміж? Невже був сліпий, коли брав її за дружину?” Ми ностальгічно згадуємо Єгипет – безтурботне, але рабське життя в гріху і безвідповідальності.
Можливо є абсолютно гармонійні та щасливі пари, але, думаю, що їхнє щастя є результатом чи тяжкого шляху у пустелі, чи кардинальних правильних рішень на початку, або їх все чекає попереду.
Коли в своєму сімейному житті ми починаємо нарікати і звинувачувати, коли споглядаємо назад, а не вперед, коли ностальгуємо за гріхом та безвідповідальністю стає легше? Ні! До всіх бід додаються іще змії.
Змії ніби виражають нас і роблять шкоду перш за все нам самим.
Ми жалимо близьку особу, а в кінці кінців зараженими отрутою є самі.
Укуси змій ставлять нас на межу життя і смерті. І це дає Бог? Чому? Де Його доброта?
Саме цей стан балансування відкидає думки про минуле і неважливе. Є тільки тепер і важливе.
У відносинах двох це життя чи смерть подружжя.
Коли бідні Ізраїліти сповна випили цю чашу отрути, Господь забрав змій?
Ні. Люди переживали ту саму біль, тепер вони мучились – так, але не вмирали. Вони мали дивитися на мідного змія, Ісуса Христа.
В християнських подружжях є і біль від укусів і запаморочення від отрути, але і життя сконцентроване в погляді на Хрест. Ісус не забирає болі, але дає життя попри все.
Тоді чому християнські подружжя розходяться – сім’ї вмирають від зміїних зубів?
Для розуміння повернемося до нашої аналогії стародавніх часів.
Уявіть бідного юдея – голодного, спраглого, він втратив розуміння цілі, не “бачить світло в кінці тунелю”. А тут іще пекуча біль та згасаюча свідомість. В цей момент його запевняють, що все що потрібно – це дивитися на змія.
Який змій? Навіщо? Біль стискає скроню, на розпечену на сонці блискучу мідь неможливо дивитися! Чим мідь допоможе від отрути?
Проблема – у вірі. Вибір простий – дивитися чи не дивитися. І рятунок один – Ісус.
А Ваше подружжя що тримає в любові, що утримує від розпаду?
