Йн 4, 43-54 Ісус вийшов з Самарії і подався у Галилею. Сам бо Ісус посвідчив: Не має пошанування пророк у своїй батьківщині. Коли ж прибув у Галилею, то прийняли Його галилеяни: бачили бо все те, що вчинив Він був на святі в Єрусалимі, – вони бо теж ходили на те свято. Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі. Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до Нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати. Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!» А царський урядовець Йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!» Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий». Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий. Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечорі о сьомій годині пропасниця його полишила», – сказали вони йому. І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий». І увірував сам, та й увесь дім його. Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.
Подивимося на Євангеліє, як на рівні взаємовідносин з Ісусом.
Є “свої”, у яких Ісус не має пошани.
Ми можемо вважати себе кимось близьким до Ісуса: прославляємо Бога, говоримо іншими мовами, читаємо Біблію з симфонією, були в Тезе і на Дні Молоді з Папою… Настільки близькі, що можемо по-панібратськи поплескати Раввуні по плечу.
Або родичі із Назарету, які бачили Ісуса дитям і підлітком. “Що Він може нам розказати? Ми знаємо Вашого Вчителя, коли Він під стіл пішки ходив” – самовпевнено заявляють вони. Ці люди нічого не очікують від Ісуса, адже в своїй свідомості зафіксували його дитям.
Якщо осучаснити цих людей, вони з дитинства в костелі, “вшисткі” молитви знають – бабця навчила.
Ці люди мають віру та християнський світогляд дитячих катехиз, які проходили шести-семи річними. Тільки от сьогодні їм надзвичайно тісно у вірі цих розмірів, а “бозі” немає в житті дорослих чоловіків та жінок.
Є галилеяни, які “прийняли” Ісуса, бо “бачили”, що Він вчинив.
Євангеліє називає Галілею язичницькою. Тобто це місце темряви, гріха. Галілеяни грішні, і вони це визнають.
Неофіти часто є тими галилеянами. Вони перебували у темряві гріха і світу. Але сталось щось, що дозволило їм побачити Бога у конкретно їхньому житті, і цього Бога прийняти. Прийняття Христа, Його непідробна присутність у житті такого християнина чинить дива, як це було і в історичній Галілеї.
Невже традиційні віруючі приречені цією класифікацією? Ні, бо “галілеяни” нерідко трансформуються на “заслужених католиків України” за визначенням одного класика.
А принциповим в поставі “галілеянина” є потреба обнулитися – усвідомити свою грішність, темінь, незнання. Саме це віддаляє від шаблонів християнського мислення і поведінки, від Ісуса намальованого на картоні, і наближає до Ісуса живого, справжнього.
Є царський урядовець, який шукає спасіння сина і отримує його.
Якщо галілеяни “бачили”, що Ісус чинив, тому і прийняли Його, то царський урядовець цього не бачив. Кожен галілеянин уважно стежив за Христом, але не кожен отримав від Нього зцілення. Не кожен з них шукав особистої зустрічі зі Спасителем. Комусь було достатньо залишатися серед “юрби”, яка завжди слідувала за Вчителем.
Додає сенсів в цей образ урядовця і грецький оригінал. Там цю особу названо βασιλικος, тобто царський. Без слова урядовець. Просто царський.
В текстах Старого завіту, де вживаються єврейські відповідники грецького слова, нерідко говориться про царя.
Отже, до Христа прийшов цар?
Історично, звичайно що ні, тому що тодішнім царем був Римський кесарь, а Ісус з кесарем не перетинався.
Але Біблія ніби натякає, що прийшов хтось, хто мав царську поставу. Християнин покликаний бути царем, пророком і священиком. Про це говорить Катехізм Католицької Церкви. Бути досконалим.
Але звернімось до умов і потреб, які змусили βασιλικος прийти до скромного Вчителя з Назарету.
Він просив за сина, який вмирав. Ісус промовив: “Іди твій син живий” і це сталося о сьомій годині. Це уточнення відсилає до смерті Христа. Коли Він помер, євангеліст чітко зафіксував: “Була третя година”.
Отож, раніше – о третій годині має померти Син Отця, щоби о сьомій інший син іншого отця мав життя.
Це Євангеліє має і дуже простий і прикладний сенс – отці моліться за Ваших синів, ця молитва буде вислухана.
