Особливу увагу слід присвятити і душпастирству сім’ї, так необхідному у теперішній момент історії, коли ця базова інституція переживає глибоку і загальну кризу. Згідно з християнським розумінням подружжя, зв’язок між жінкою і чоловіком – взаємний та абсолютний, єдиний і нерозривний – відповідає первісному Божому замислу, який, хоч і затьмарений з часом через „жорстокість сердець”, отримав своє першопочаткове сяйво від Христа, Який об’явив, чого саме Бог прагнув „спочатку” (пор. Мт 19, 8). У шлюбі, піднесеному до гідності Святої Тайни, виявляється „велика таємниця” любові, яку Христос дарує своїй Церкві (пор. Еф 5, 32).
Тут Церкві не можна підпадати під тиск певного роду культури, навіть коли остання загально розповсюджена і, часом, агресивна. Варта, радше, домагатись, аби завдяки якнайповнішій євангельській формації християнські родини були здатними свідчити дедалі переконливіше: переживати шлюб згідно із Божим замислом та дійсними потребами людей (як чоловіка і дружини, так і, передусім, дітей, істот іще вразливіших) – є справою цілком реальною. Подружжя повинні глибше усвідомлювати, наскільки великою увагою мають оточувати своїх дітей, – стаючи, водночас, активними суб’єктами церковної і суспільної діяльності в обороні власних прав.
(Фрагмент)
