Йн 5, 31-47 Ісус сказав до Юдеїв «Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу Я сам за себе. Але за Мене свідчить інший, і відаю Я, що те Його свідоцтво, яким Він за Мене свідчить, – правдиве. Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду. Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися. Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на частинку з світла повтішатись. Та в Мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив Мені для мого виконання. – Ось ті саме діла, що їх Я роблю, і свідчать за Мене, що Отець Мене послав. І Отець, який послав Мене, свідчить за Мене, лише ви ані голосу Його не чули, ані виду Його не бачили ніколи. І слова Його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в Того, кого Він послав. Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за Мене! Але ви не бажаєте до Мене прийти, щоб жити життям вічним. Слави не приймаю Я від людей. Та Я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. В ім’я Отця мого прийшов Я, а ви не приймаєте Мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? Не гадайте, що Я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте. Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й Мені б ви вірили: про Мене бо писав він! Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?»
В роздумах щодо сьогоднішнього Євангелія хочу піти шляхом “що мене торкнуло”.
Це два вірша. Перший візьму із синодального перекладу, бо він точніше перекладає оригінал:
Он был светильник, горящий и светящий; а вы хотели малое время порадоваться при свете его.
Там, де синодальний переклад вживає слова “малое время” Євангеліст вживає ώραν. У цього поняття є багато інших значень та смислових відтінків, але найвідповідніше в контексті цього фрагменту Євангелія – це “коротка миттєвість”, “хвилька”.
Все на що розраховували опоненти Ісуса – це трохи погрітися, на хвильку побачити світло. Наше християнство також може бути темним, сирим, холодним.
Маючи все від Бога, розраховуємо лише на дещицю.
“Нам бы ночь простоять, нам бы день продержаться”. “Аби не гірше”, “Краще – дітям”.
Живемо в своєму світі лімітованого щастя, постійно перебиваємося, запевняємо себе, що треба терпіти, бути задоволеним малим, не прагнути більшого. Тримаємося цієї лінії, аж до тих пір, поки не уподібнюємося до євангельських фарисеїв.
Втрачаємо цю хрестоматійну, але водночас невловиму правду про те, що Бог дав Свого Єдинородного Сина, найдорожче, щоби спасти світ, мене і тебе, тому не жаліє для нас нічого, ані з духовних, ані з матеріальних благ.
Він не дивиться на нас, як суворий вихователь на дитину, яка вже з’їла одну дозволену їй цукерку в день. Він не відміряє піпеткою еліксир щастя, а більше – зась.
и не имеете слова Его, пребывающего в вас, потому что вы не веруете Тому, Которого Он послал.
Синодальний знову точніший, тому використовую його. Слово має перебувати в нас.
В швидкому інформаційному суспільстві, де ми не пропускаємо інформацію глибше сітківки ока, не читаємо, а радше скролимо текст, Слово Боже вимагає абсолютно іншого рівня ставлення до сенсу.
Не достатньо пробігти очима, прочитати, навіть перечитати, навіть вдумливо перечитати, треба пустити текст в середину себе, дозволити йому пустити коріння, вирости, принести плід – перебувати. Це тривалий процес. Слово має не лише скаламутити наш розум, але бути прищепленим.
Ми маємо стати посудиною, де зберігається Слово.
Грецький оригінал Μένοντα також означає битися, боротися, відстоювати. Саме так міцно має вкоренитися слово, щоби не ми, а воно в нас боролося проти гріха, спокус, пристрастей.
Саме тоді можемо розраховувати на світло не на годину, а на все життя.
