Собор Паризької Богоматери – один з головних символів столиці Франції, який щорічно притягує до 14 мільйонів туристів. Однак не завжди парижани піклувалися про це пам’ятник: були часи, коли готичний собор збиралися демонтувати. В статті дізнаєтесь, як Віктор Гюго зберіг архітектурну перлину французів.
Написання роману «Собор Паризької Богоматері» почалося з звичайних прогулянок. Гюго любив прогулятися по вулицях Парижа в компанії своїх друзів – письменника Нод’є, скульптора Давида д’Анже, художника Делакруа. Особливо часто вони заходили в Собор Паризької Богоматері, долею якого письменник серйозно перемався. Під час Великої Французької революції готичний собор XII-XIV століть був розгромлений, і хоча через десять років його віддали Церкві, однак реставрація так і не проводилася. Більше того, в 1820-і роки готичний пам’ятник навіть збиралися зносити або модернізувати.
Щоб зберегти архітектурне надбання, письменник вирішив використати можливості літератури та головним героєм свого наступного твору зробити готичний собор. В передмові до знаменитого роману Гюго писав: «Одна з моїх головних цілей – надихнути націю любов’ю до нашої архітектури». Місія автора була виконана: книга полюбилася читачам. «Собор Паризької Богоматері» переклали на всі європейські мови, романом зачитувалися і прості люди, і літературні критики. По всій Європі розгорнулися масові рухи за збереження і реставрацію готичних пам’яток, а сам герой роману Гюго нарешті був відновлений.
Однак приголомшливому успіху передувала важка робота, і якщо б не було зобов’язання автора перед видавцем, можливо, цю книгу він ніколи не написав. 15 листопада 1828 року Гюго заключив договір, згідно з яким повинен був здати новий рукопис до 15 квітня 1829 року. Француз, натхненний книгою Вальтера Скотта «Квентин Дорвард», задумав створити ще більш витончений твір: «Це повинен бути одночасно і роман, і драма, і епопея. Звичайно, живописний, поетичний, але й реалістичний». Письменник звернувся до середньовічного Парижу, а прототипом одного з героїв зробив вікарія Собору Паризької Богоматері – аббата Егже, який допоміг йому зрозуміти архітектурну символіку будівлі.
Работа над романом довго не починалася, Гюго була занадто захоплений іншими книгами, і після умов видавця довелося відтермінувати здачу рукопису на 8 місяців. Тільки після цього автор приступив до написання книги, але знову невдача – революція зупинила його на шостій сторінці: під вікнами письменника проходили жорстокі бої, і він, рятуючись, був вимушений покинути свій будинок. Під час переїзду Гюго втратив всі записи і заготовки для роману, але найбільш неприємним було те, що за новою угодою він був зобов’язаний написати книгу до 1 лютого 1831 року або заплатити величезну пеню.
«Він закрив на ключ свій кабінет, щоб не піддатися спокусі вийти надвір, і ввійшов у своєму роман, як у в’язницю. Відтоді він залишав свій робочий стіл тільки для їжі та сну. Єдиною розвагою стала годинна післяобідня розмова з друзями, які приходили відвідати Гюго.
Неочікувано після кількох розділів книги настрій автора кардинально змінився, він загорівся книгою і почав працювати із великим задоволенням: «Він був у владі творчості: він не відчував ані втоми, ані приходу зимних холодів – в грудні він працював з відкритими вікнами».
14 січня Гюго поставив останню крапку, а 16 березня 1831 року “Собор Паризької Богоматері” був опублікований. Це був абсолютний успіх. Не тільки тому, що письменнику вдалося встигнути завершити твір. В першу чергу це було літературним успіх: вже до кінця 1831 року книга витримала сім видань.
