Євангеліє дня. #роздумивродині
Мт 21, 33-43. 45-46 Притча про виноградник та злих виноградарів: Бог-господар посилав своїх слуг та сина, щоби забрати плоди, але виноградарі вбили їх.
В контексті наших сімейних роздумів пропоную поглянути на це Євангеліє наступним чином: господар – це Бог, виноградарі – батьки, а виноград – це діти.
Виходячи з цієї системи відносин ми можемо зробити кілька висновків:
Наші діти нам не належать, вони є “бізнес-проектом” Бога, інвестиція має принести Йому конкретну користь.
Звичайно, це порівняння є спрощенням, але воно показує, що ціль батьків, як вихователів полягає в тому, щоби допомогти дитині зрозуміти конкретний план Бога на її життя, і цей план реалізувати. Бог посадив виноград і буде чекати ягід, а не вишень, черешень тощо.
Невеличке застереження від популярних педагогічних теорій батьків:
- “Головне, щоби людиною виріс” – за такою максимою нерідко ховається відсутність будь-якого виховання.
- “Треба дати те, чого я сам/сама були позбавлені в дитинстві”. Хто сказав, що Ваші діти потребують саме цього? Пам’ятаймо – вони зовсім інші “ягоди”.
- “Дати хороший старт у житті”. Вже у 3 такі батьки починають вчити дитину англійської, ідуть на Монтесорі, в 4 – танці та гуртки, в 5 – підготовка до школи та друга іноземна мова… Я не кажу, що це погано, але чи є тут місце для Бога і Його плану? Може і є, напевно для багатьох дітей це хороший інструментарій, який у майбутньому знадобиться для досягнення Божих цілей у своєму житті. Але як красномовні приклади дітей, які за батьківським напоумленням ішли вчитися на бухгалтерів, юристів, фінансистів, менеджерів саме в той час, коли ці спеціалісти вже були не на часі. Яка іронія!
Завжди маємо залишатися в свідомості виноградарів при господарстві пана.
В цій аналогії виноградарі – це спеціальні люди, навчені, професіонали. Виноград – це їхня кар’єра. Чи ми підвищуємо свою батьківську кваліфікацію, чи просто на автоматі повторюємо своїх батьків в залишках часу після своєї роботи? Професійна реалізація, заробляння грошей для нас є чимось важливим, а от діти – самі виростуть.
Бути виноградарем, професіоналом передбачає не лише знання, але і певну емоційну відстань. Я не кажу про сухість відносин, як норму. Радше про такі випадки, коли необхідно відсікати молоді непотрібні пагони, формувати виноград. Виноградар це робить не зі злістю: “Ах ти знову за своє!” Але і без непотрібної сентиментальності, вагання.
Без варіантів – треба відрізати молоді пагони, інакше вони не виснажать лозу, і плоди не будуть такими рясними.
Виноград нагадує про циклічність виховання. Немає сенсу вимагати плодів навесні, підганяти зростаючі пагони. Так і у вихованні – треба слідувати за природою дитини.
Драма виховання подібна до складності вирощування винограду: праця твоя, але ані лоза, ані плоди не твої. Як це? Несправедливо! Коли приходять такі висновки, тоді виноградар присвоює собі виноград, а батьки – дітей.
Батьки, які не можуть відпустити своїх дітей, вступають в конфлікт з Богом.
Вони перешкоджають Божому Духу прийти в життя дитини, як злі виноградарі противилися слугам господаря.
В притчі все закінчується трагічно – виноградарі вбивають сина господаря.
В церкві спостерігаю неймовірну кількість батьків, які не відпускають своїх дорослих дітей.
Вони щиро вважають себе віруючими, але за логікою цієї аналогії є вбивцями Божого сина.
