Йн 8, 51-59 Ісус сказав до Юдеїв: «Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти». А юдеї Йому: «Аж тепер ми збагнули, що Ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а Ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. Невже більший Ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого Ти з себе робиш?» Ісус відрік: «Якщо Я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець же мій, про якого кажете: „Він Бог наш”, – Той мене прославляє. Та ви Його не спізнали, Я ж знаю Його. І коли сказав би Я, що не знаю Його, був би і Я такий, як ви, неправдомовець. Та Я Його знаю і бережу Його слово. Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився». Юдеї ж Йому: «Ще й п’ятдесят років нема Тобі, а Ти Авраама бачив?» І сказав їм Ісус: «Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я є». І вхопили каміння, щоб кинути на Нього, – та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.
Євангеліє починається з того, що Ісус обіцяє життя, а закінчується тим, що слухачі хочуть Його вбити. Вбивати Того, хто дає життя? Ми маємо безліч образів для цієї ситуації: “рубити гілку, на який сидиш”, “різати курку, що несе золоті яйця” – кретинизм (хай не ображаються особи з відповідною хворобою щитовидної залози). При цьому юдеї називають Ісуса навіженим.
Люди ідуть з Церкви в момент найбільшої потреби бути поруч з Богом. Кидають свого подруга – бажають зробити йому чи їй боляче, руйнуючи власне життя.
Homo – деструктивний вид.
Додає сюрреалізму те, що дія відбувається у храмі. Юдеї вхопили каміння, бажаючи укаменувати Ісуса саме в храмі.
Лише одним словом згадаємо бабусь в православних церквах, які готові вбити за неправильний знак хресного знамення чи відсутність поклону у відповідний час, чи, боронь Боже, за належність до Католицької Церкви.
Чому у євреїв під рукою в святині було каміння? Як і для чого вони його пронесли?
Якщо в цих роздумах звернемо увагу на внутрішній храм, як стан нашого серця, куди ми приходимо, щоби вдовільнити духовний голод, час молитви, то зможемо помітити в собі, що нам часто бракує концентрації, пріорітету духовного в нашому житті, уваги, щоби цільно бути у внтрішньому храмі молитви, не відволікатися і не тягти туди камені розпачу, образ, злості, незадоволення.
Але як виявляє Євангеліє ці камені є завжди з нами. І щойно вийшовши з внутрішнього храму, ми можемо укаменувати найближчого, не помічаючи в ньому образу Бога, Христа.
