Мт 26, 14-25 Один із Дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: «Що хочете мені дати, і я вам Його видам?» Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб Його видати. Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: «Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти Пасху?» Він відповів їм: «Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми». Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, сів Він до столу з дванадцятьма учнями, і коли вони їли, Він промовив: «Істинно, кажу вам: Один з вас Мене зрадить». Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати Його: «Чи то часом не я, Господи?» Він відповів: «Хто вклав зо Мною руку в миску, той Мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про Нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» А Юда, зрадник Його, і собі озвався: «Чи то часом не я, Учителю?» Каже Ісус до нього: «Ти мовив».
Враховуючи це все, чому він зрадив?
Не хочу здатися моралізатором, але ми також бачимо чимало Божих чудес, але продовжуємо зраджувати Господа. Чому ми це робимо?
Євангеліє Йоана описує Юду, як покидька, який обкрадає своїх братів, а отже між рядків читається ймовірний корисний мотив зради. Крадіжка у своїх – брудна справа, але чи можемо говорити, що Юда спокусився 30 срібняками? Саме це спровокувало його до злочину?
Формулювання Матея ускладнюють розуміння мотивів злочинця. Юда підходить до первосвящеників з дивними словами: «Що хочете мені дати, і я вам Його видам?» Якщо уявити корисну людину, яка ладна все зробити заради грошей, то легше уявити формулювання на кшталт: “Кладіть 100 срібняків, і я віддам у ваші руки Учителя”. З формулювання євангеліста Матея принциповішим для Юди є арешт і смерть Христа, а не сума грошової винагороди.
Прийнято вважати, що Юда, як палкий єврейський патріот, очікував Месію, який звільнить народ від римського загарбання, повалить імперію, буде сильним і величним. Добриий та лагідний Ісус, хоч і викликав симпатії, одначе більше розчаровував амбітного Юду. Особливо, коли Христос почав говорити учням про свою смерть, добровільну і ганебну. Терпець Іскаріота урвався. Він почав будувати план.
Чи знаємо ми Христа? Чи малюємо здогадки стосовно Його природи? Ілюзії розвіюються та приносять розчарування, дуже легко опинитися в ситуації Юди, якщо не шукати знайомства, близькості та знання особи Господа.
Якщо розчарування рухало Юдою, чому Він все ж таки просив, щоби йому дали хоч щось за зраду? Як правило, одна людина має більше однієї слабкості. Досвідчуючи розчарування в Ісусі, Юда одночасно залишався користолюбцем.
Можна зконструювати таку ситуацію. Юда був розчарований в Ісусі, для себе визначив непотрібність симпатичного, але дивного Равві. Пошкодував про втрачений час і надії, які покладав і, як людина практична, спробував витиснути хоч якусь користь зі “змарнованих” років. Практичний приземлений розум притиснув слабке сумління. Знаємо, правда, чим це закінчилося.
А чи бувають ситуації, коли Ісус є для нас чимось непотрібним, зайвим, безглуздим?
