Йн 13, 1-15 Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця. І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив Його, Ісус знаючи, що Отець усе дав Йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний. Підходить, отже, і до Симона Петра, – та той Йому: «Ти, Господи, – мені вмивати ноги?» Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що Я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім». Петро ж Йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» «Коли Я тебе не вмию, – одрікає Ісус, – то не матимеш зо Мною частки». «Господи, – проказує до Нього Симон Петро, – то не тільки ноги, але і руки, і голову!» А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та – не всі». Знав бо, хто зрадити Його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті». Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви звете Мене: “Учитель”, “Господь”, і правильно мовите, бо Я є. Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив».
В Євангелії є кілька моментів, які по-новому прозвучали для мене. Рух роздумування буде проходити під знаком одного слова-локомотива. Воно зачепило мене і спонукає поділитися. Одначе, погляд на Слово через одне слово подібний до розглядуванню кімнати через шпарину – можна побачити її, але набагато цікавіше в ній опинитися. А для цього потрібен ключ, який відпирає двері розуміння, і вводить у кімнату Божої присутності. Цим ключем є Ісус – шукання Його, знайомство з Ним, перебування поруч, пізнання Його особи.
Якщо Вам достатньо дрібного шпигунства через шпарину – це до нас.
Грецький оригінал українського перекладу “до кінця” τέλος передбачає багато сенсів, в тому числі укладати шлюб, перетворювати слово на реальність, мати щасливий кінець, успіх, дійти до межі, заповнити.
Отож, Ісус звершив таїнство шлюбу, в якому Він був нареченим, а Церква нареченою. Його смерть на хресті, як клятва молодих під час Таїнства, стає постійним та діючим доказом Його любові.
Шлюб є вічним, перепони – несуттєвими. Це розуміння додає сил для сповіді – Христос приймає мене, незважаючи ні на що.
Іноді християни закидають Біблію, тому що “як правильно”, написане в Слові, сильно контрастує з тим “як є”, що ніби диктує життя. Ця розбіжність зростає, перетворючись на правалля, а Біблія займає своє місце на полиці, як релігійний аксесуар.
Ісус виконав Своє Слово, зробив Його реальністю. Потрібні лишень очі та сміливість, щоби це побачити і цим жити.
Мати щасливий кінець, успіх. Саме так Ісус сприймав свою смерть, попри зрадництво Юди, нерозуміння учнів, вигуки юрби та ненависть первосвящеників. Статті, поради, мотиватори до успіху окреслюють певні границі для цього поняття . Які образи найперше приходять в голову, коли чуємо про успішну людину? Ганебна смерть?
Рафіновані стандарти успіху викреслюють з життя, наліплюючи ярлики невдах на багатьох людей: одиноких матерів, інвалідів, багатодітних сімей, простих вчителів та лікарів… Де твої амбіції? Тобі вже тридцять, і чого ти досяг? Жодного разу не бував закордоном? Люди нормальні гроші заробляють, а ти що, на саму зарплату живеш? Погляньмо на Ісуса – Він був невдахою в категоріях успіху сучасноті, але досяг його з точки зору Бога.
Заповнити, дійти до межі. Чи можемо сказати, що наше життя є повним? Завжди є таке відчуття, що чогось бракує?
Порада собі: вибирай любити, попри все любити. Будь послідовним у цьому виборі, і тоді життя, буде напновняти посудину твоєї особи аж до повноти цілісності та щастя.
