Йн 18, 1 – 19, 42 Мука нашого Господа Ісуса Христа від святого Йоана
Після вечері Ісус вийшов зі своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли Він та Його учні. Юда ж, який Його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні Його часто там збиралися. Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. Ісус же, знаючи все, що мало з Ним статися, вийшов і мовив до них: Кого шукаєте? Ісуса Назарянина, відповіли ті. Це Я, каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який Його зрадив. І коли Він їм сказав: Це Я! – подалися назад і припали до землі. Тож Він спитав їх ще раз: “Кого бо шукаєте? А вони: Ісуса Назарянина. Сказав же вам, – озвавсь Ісус, – що то Я. Коли, отже, шукаєте Мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі; – щоб слово те здійснилось, яке був вирік: З-поміж тих, що їх Ти передав Мені, не погубив Я ні одного. Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу. Але Ісус озвався до Петра: Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав Мені Отець, – чи не мав би Я її пити?
Ісус відчуває близкість римських центуріонів та слуг фарисейських, переходить на той бік Кедрон-потоку. Це дуже символічний жест. Яків, коли боровся з Невідомим переходив на інший берег потоку Яббок, Ізраїль, коли увіходив у землю Обітовану переходив через Йордан. Відомий вислів Цезаря про переправлення через Рубікон зробив цю маленьку річку іменем називним, символом. В давніх культурах перехід на інший бік річки є певним відмежуванням між минулим і майбутнім, внутрішньою роботою. Ісус відсікає все своє попереднє життя заради наступних кількадесяти годин, які йому залишилися.
Ми обмежені у своїх життєвих рухах у теперішньому часі, втратили погляд на майбутнє, бо не маємо свого Кедрону, Яббоку, Іордану чи Рубікону – постійно носимо за собою шлейф минулого досвіду. Нам потрібно перейти.
До речі, Кедрон перекладається, як брудний потік. Не був приємністю перехід через “брудний потік” для Ісуса та Його учнів, не завжди і нам цей перехід даватиметься легко.
Ісус з учнями увіходять в сад, і це наступний символ. Автор Євангелія відсилає нас до едемського саду. Якщо тоді своїм гріхом Адам загубив цей сад для себе і всього людства, тепер Ісус його повертає ціною Свого життя.
Юда знає природу свого Вчителя, Його мирний дух та готовність віддати життя. Про це Ісус багато говорив апостолам, одначе брехня і зрада – супутниці боягузливості. Юда бере і загін римських легіонерів, і слуг фарисейських та первосвященницьких. Всі вони озброєні, але тримтять, бояться.
Вони запитують Ісуса Назарянина. Той відповідає і чомусь, підкреслює євангеліст Йоан, почувши Його голос натовп озброєних вишколених чоловіків падає ниц – έπεσαν. Чому? Що відбулося?
Справа в тому, що відповідь Христа: “Я є” є ідентичним єврейському Ягве, імені Богу. Уявімо з якою силою сказав Ісус, що від Його слова попадали на землю і язичники римські солдати, і ідейні вороги первосвященицький люд. Перші не розуміли Ісуса, другі не сприймали Його. Міць Слова була об’єктивна і не залежала від ставлення до особи Учителя з Назарету.
Ісус виходить уперед і видає себе ворогам, щоби не постраждали Його учні і щоби справдилося Боже слово: “З-поміж тих, що їх Ти передав Мені, не погубив Я ні одного”. І одне, і друге критично важливо для Ісуса.
Якщо ми берегтиме Боже Слово, то і цінуватимемо людей довкола, а також і навпаки – якщо не пильнуємо Слова, то не можемо бути уважним другом, чоловіком, батьком.
У Петра був меч, це перша і остання згадка про зброю в руках Ісусових учнів. Петро чинить неправильно, про це говорить Сам Равві, але і помилка Петра набуває Божий сенс. Точніше Бог надав сенсу неправильному вчинку апостола.
Звідки цей висновок?
Євангеліст уточнює, що слугу звали Малхом. Абсолютно непотрібне уточнення з першого погляду. Але ім’я Малх походить від єврейського “мелех” – цар. Йоан показує, що людина, яка була покликана до царської гідності стала рабом та маріонеткою в руках неправедних первосвященників, була позбавлена правого вуха, бо вже давно перестала слухати Божого Слова. Втрата вуха для для Малха стала унаочненням духовного процесу, який розпочався вже давно.
Іноді фізичні, скажемо загальніше зовнішні прикрості у нашому житті є результатом духовних, внутрішніх занедбань.
