Мати безсумнівно – найрідніша людина у світі і великий Божий дар, але неодноразово доводилося бачити, як зранені жінки підсвідомо своєю поведінкою отруюють життя дітям. Ці польові спостереження стали основою статті:
1.Ти винен, бо схожий на свого батька.
Що б там не говорили феміністки, але жінка потребує чоловічого плеча і турботи. Передусім, щоб почуватися жіночною і захищеною. Влада жінки не у пануванні, а в тому, щоб давати і берегти життя. Але коли жінка зранена і покинута чоловіком, то в серці виникає відраза і гнів на своїх кривдників, яка неусвідомлено виливається і на спільних дітей, особливо хлопчиків. Це не значить, що жінка не любить свою дитину, але вона для неї стає ніби постійним нагадуванням помилок молодості чи міні-копією людини, яка принесла її біль. Тоді самотні матері не гребують образами у адресу своїх дітей: «Ти поганий, бо такий самий як твій батько… Не будь схожий на нього… У тебе його гени…».
Якщо жінка стала жертвою чоловічої агресії чи безвідповідальності, це не виправдовує таке її ставлення щодо своїх дітей. В результаті діти все життя будуть носити почуття провини за помилки батьків.
Такі хлопці чи дівчаті будуть мати підсвідомий страх перед заснуванням родини, адже не бажатимуть повторяти помилок батьків. Або відчуватимуть проблеми зі своєю сексуальністю, адже їх все дитинство переконували, що бути чоловіком – це погано.
Кожний з нас є дитиною своїх батьків, поганих чи добрих, але ми, передусім, є дітьми Небесного Отця. І зраненим матерям варто побачити в дитині Божий образ, а не портрет свого кривдника. Всі без винятку мають у собі наслідок гріха, цю темряву, яка несе смерть. Але ніхто з нас не є гріхом. Лише одна людина стала гріхом за всіх, щоб всі отримали праведність. Це Ісус Христос. Ані наш батько, ані гени не винні, що маємо наслідки первородного гріха і тяжіємо до зла. Натомість маємо вибір – слідувати за похотями чи зростати у чеснотах.
Тому засуджуючи свою дитину за схожість на свого, Ви засуджуєте Бога, який створив людину на свій образ.
2.Ти мій і тільки мій…
Мати це та, яка дає життя. Але щоб народити, треба відпустити, дозволити, щоб інший у певному сенсі помер для нас. Це є сенс любові, коли жінки у болях дозволяють дитині з’явитися на світ і перерізають пуповину. Це необхідно, щоб дитина жила, адже материнська лоно з колиски життя може стати і живим гробом для немовляти. Але набагато важче перерізати іншу пуповину – духовну. Усвідомити, що твоя дитина – це не твоя власність. Що ти особлива, але не єдина жінка у його житті. Зазвичай, чоловіки є такою противагою, адже жінці легше відпустити дитину, коли поруч є тверде плече свого судженого. Але коли жінка одна виховує сина або не відчуває підтримку чоловіка, то вона намагається всю себе віддати дітям, жити тільки для нього. І тоді любов часто переростає у егоїзм. Адже вона монополізує його життя і вважає дитину своєю власністю. Будь-яка жінка на горизонті сина стає для неї конкурентом і ворогом.
Погані свекрухи не є злими жінкиами, вони просто дуже сильно люблять своїх синів і мають слабких чоловіків поруч. Жінка, яка має затишок у своєму домі, не буде бігти у чужий, щоб там навести «порядок».
Якщо ж сім’ї ще немає, звучать фрази: «Приведеш мені сюди таку собі, або ти ж зіпсуєш життя якійсь невинній дівчині». Але за моїми спостереженнями, принижуючи своїх синів вони бояться їх відпустити. Такі матері не дають хлопцям розкрити крила і злетіти у доросле життя. А потім пожинають егоїзм своїх дітей, який же сіяли у їхніх серцях, називаючи це материнською Любов’ю.
3. Я зроблю все сама…
Токсичні матері намагаються огородити своїх дітей від проблем і створити їм зону комфорту замість того, щоб навчити їх жити. Від проблем не треба тікати, їх треба вміти вирішувати. Бо у іншому випадку, дитина виросте «кімнатним вазоном», який зав’яне від перших морозів дорослого життя. Така зранена матір буде намагатися виправити свою дитину при найменшій помилці: «йди я зроблю все сама…». А потім скаржаться, що чоловіки нічого не вміють. Так виникає замкнуте коло відповідальності – мати не дає дитині вчитися, а потім вимагає від неї допомоги.
Найгірша поміч для своїх чад – це робити все за них…
Так можна й життя прожити. Хоча чимало батьків так і чинять, коли розплановують майбутнє своїх дітей без їхньої участі. Батьки мають допомогти дітям відплисти на глибину, а не самим плавати за них і казати, якою теплою є вода.
4. Маніпуляція
“Ти ж любиш свою матір, значить зробиш це, вибереш ту, вчиниш так…” – можна часто почути. Або давлять на жалість: “Ось приведеш дружину, то я тобі буду більше не потрібна. Не будеш мене більше любити”.
Вимагати від інших виконувати лише свою волю і здійснювати свої забаганки – це егоїзм у чистому вигляді. Діти добре засвоюють цей урок і або стають маріонетками у руках своїх батьків або самі виростають ляльководами.
І справа не у тім, що батьки краще знають, як треба жити. У старших проявляється бажання прожити життя замість своїх дітей, і уникнути помилок своєї молодості. Але помилки, якщо їх правильно засвоїти – це не лише поразки. Це досвід, який передує майбутнім перемогам. Лише маючи свободу готовий прийняти наслідки своїх вчинків і винести з них урок. У іншому випадку свідомо чи ні переносишвідповідальність на іншого абопостійно відчуваєш почуття провину, що знову програв.
Любов нашого Небесного Отця полягає у тому, що Він нас зробив вільними, і ніхто, навіть наші батьки, не здатні відібрати у нас цього дару. Бути вільними значить бути відповідальним, знати своє призначення і вагу своїх дій.
Лише вільні люди здатні цінувати життя. Раби натомість бояться його втратити. Отож, кого хочете виховати: людей чи рабів -вибір за вами.
5. Гроші вирішують все…
Можна розповідати про декомуназіцію, скидати пам’ятники Леніну, але комунізм залишився усередині багатьох. І хоча ідеологи марксизму заперечували капіталістичні відносини, намагалися скасувати гроші, але вони зробили все, щоб людина зосередила свою увагу на матеріалізмі. Тому для багатьох батьків головне – залишити дітям гроші та позицію у суспільстві, а не передати любов та навчити бути людиною. Батьки весь час проводять на роботі, не мають час на спілкування з дітьми, намагаються заробляти гроші, дати їм добрий старт: «Я ж для тебе живу, працюю на декількох роботах, щоб ти все мав!».
Коли ж ті виростають, так само забувають про батьків, адже головне для них, як ви зрозуміли, матеріальне, а не духовне. Бо ми не можемо навчитися любити, якщо нам не дали приклад і не мали на нас часу. Кожний покликаний любити, стати справжньою людиною і має зерна людяності усередині, але, щоб вони проросли і принесли плід, треба і сонце любові, і сімейний грунт затишку, і вода Божої благодаті.
Батьки і матері, повинні давати справжнє життя, а не матеріальний сурогат.
Гроші не роблять нас щасливими, вони лише на деякий час втамовують голод любові. І якщо ви відкуповуєтеся від дітей грішми, то будьте готові, що у майбутньому вони вас також обміняють на «зелені».
PS: Я не згадував тут про матерів, які залишають своїх дітей або забувають про них за чаркою горілки. Бо мені йшлося про батьків і матерів, які роблять помилки, а не відмовляються від своїх дітей чи вважають їх тягарем. І навіть якщо відносини «мати-дитина» є токсичними, це не значить, що вони є злом.
Просто ці відносини потребують зцілення.
