Що роблять більшість батьків? – Кажуть, що в них немає грошей.
Так говорили наші батьки, і ця фраза першою спадає на думку, коли мова іде про дитячі вимагання. Коли не куплене, наприклад, зимове взуття, не заплачено за садочок чи банально вже спланований відпочинок для дитини на вихідних, здається, цілком логічно вживати в якості пояснення “немає грошей”, але ця фраза не відповідає дійсності, бо ж гроші є, тільки для іншого.
По-простому ви говорите неправду, брешете.
Чому?
Є три причини.
Найбільш розповсюджена – щоби захистити себе від подальших дитячих вимагань. Ніби інформація, що у мами немає грошей, зупиняє дитину від ниття? Практика показує, що цей абсолютно логічний і вичерпний аргумент дитина не сприймає. Вона продовжує вимагати.
Буває, що батьки, врешті, не витримують і купляють.
В таких випадках вони показують дитині, що вони брешуть, формують певний стандарт, де брехня толерується і має місце бути. В подальшому їхні слова “нема грошей” маленький homo sapiens сприймає як запрошення до більшої наполегливості в отриманні бажаного.
Якщо батьки все ж витримують і не купляють об’єкт дитячого бажання, то все одно з часом, малеча розуміє, що їй брешуть, бо ж на інше гроші є.
Вона це не може виразити і сформулювати, однак сприймає “немає грошей”, як “не куплю” і наслідує в своїй поведінці батьківську брехню.
Друга причина.
Дорослі не думають, коли промовляють магічні слова “немає грошей”, вони просто повторюють, що в свій час почули від своїх батьків, чи мають на увазі не те, що гроші розподілені для інших цілей, а не відсутні фізично.
Це вже не брехня, а – неточність викладу.
Але вона також шкідлива.
Слова карбуються в пам’яті і свідомості, вони звучать постійним рефреном навіть тоді, коли вже нема кому ці слова тобі сказати і з часом формують реальність, в якій “немає грошей”.
Третя причина
В такій формі відмови не акцептується важлива складова людської особистості – її бажання. На важливий рушій життєвої енергії, бажання, вішається ярлик: “на це немає грошей”. Людина звикає собі відмовляти, знецінювати бажання, а в свої 20, 30 років все ще “шукає себе”, не знає “чого прагне”. Але ж тоді, коли вона знала точно чого хоче і хотіла багато, людині відмовляли в об’єкті бажання, а іноді і в самому бажанні, моралізували про егоїзм тощо.
Монолог про відсутність бажань і, як результат – “середненьке життя”
Радійте, коли Ваша дитина хоче все. В ній багато енергії. Але чи купляти все? Ні. Як тоді відмовити? Не треба відмовляти, варто спланувати придбання бажаного. Скажіть: “Давай сплануємо як ми це можемо дозволити”
При такому повороті розмови дитина розуміє
1. що гроші є;
2. батьки не брежуть;
3. важливість фінансового планування. В цей момент у батьків з’являється нагода поговорити про це.
4. що потрібно вибудовувати шлях реалізації свого бажання. Треба досягати того, чого бажаєш;
5. що батькам важливе не тільки її бажання, але вона сама;
6. бажати це добре.
Цього достатньо, батьки?
