Фрагмент
Віра і сім’я
52. Розповідаючи про подорож Авраама до міста майбутнього, послання до Євреїв торкається
благословення, що передається від батьків до дітей (Євр. 11,20-21). Сім’я є тим першим середовищем,
в якому віра освітлює місто людей. Перед усім маю на увазі стійкий зв’язок чоловіка і жінки у шлюбі.
Повстає цей зв’язок з любові – знаку і присутності Божої любові – із визнання позитивності статевих
відмінностей і прийняття їх, завдяки яким подруги можуть стати одним тілом (Бут 2:24) і здатні до
народження нового життя як вияв доброти Творця, його мудрості і його плану любові.
Будуючи на цій любові, чоловік і жінка можуть присягнути один одному взаємну любов вчинком, що
зобов’язує на все життя і який так багато спільних рис з вірою має. Присягнути ж любов на все життя
можливо лише тоді, коли усвідомлюємо існування плану, що перевищує наші проекти, який нас
підтримує і робить здатними усе наше майбутнє принести в дар коханій людині. Віра також допомагає
нам зрозуміти сенс народження дітей у всій його глибині і багатстві, як знак любові Творця, який дарує і
ввіряє у наші руки таємницю нової людини. Власне завдяки своїй вірі Сара стала матір’ю,
покладаючись тільки на вірність Бога своїм обітницям (Євр. 11,11).
53. У сім’ї віра супроводжує всі періоди життя, починаючи з дитинства: діти вчаться довіряти любові
своїх батьків. Ось чому так важливо, щоб батьки дбали про спільні релігійні практики в сім’ї, щоб
супроводжували дозрівання своїх дітей у вірі. Особливо молодь, що переживає настільки складний,
багатий і важливий для віри період життя, повинна відчувати постійну близькість і турботу зі сторони
сім’ї і церковної спільноти на своїй дорозі дозрівання у вірі. Всі ми бачили, як підчас Всесвітнього дня
молоді, молодь виявляла радість вірити, зобов’язуючись жити вірою, з кожним днем все міцнішою і
великодушнішою. Молодь прагне жити повнотою життя. Зустріти Христа, дозволити Йому взяти нас за
руку дозволити його любові нас вести розширює горизонт життя дає непохитну надію що не розчарує.
Віра не є притулком для людей позбавлених відваги, але розвитком нашого життя. Віра допомагає
віднайти нам наше велике покликання, покликання до любові, і гарантує, що ця любов є надійна, що їй
віддатися вартує бо її фундамент стоїть на Божій вірності, що сильніша за будь-яку слабкість нашу.
Світло для життя в суспільстві
54. Прийнята і поглиблена, в сім’ї, віра стає світлом для всіх суспільних відносин. Як досвід Божого
батьківства і Божого милосердя, віра продовжує свій розвиток дорогою братерства. В епоху модернізму
була спроба побудови всеосяжного братерства між людьми, ґрунтуючись на їхній рівності. Однак
поступово прийшло розуміння, що таке братерство, яке позбавлене зв’язку зі спільним Отцем як
основним фундаментом, не здатне до існування. Отже потрібно повернутися до справжнього джерела
братерства. Від самих її початків історія віри була історією братерства, хоча і не була позбавленою
конфліктів. Бог кличе Авраама вийти з рідної землі і обіцяє вивести з нього великий народ, який
отримає Боже благословення (Бт.12,1-3). В ході історії спасіння людина відкриває, що Бог прагне, щоб
усі люди, як брати, стали учасниками єдиного благословення, яке має свою повноту в Христі, щоб всі
стали одним цілим. Невичерпна любов Отця дається нам в Ісусі і через наших братів та сестер. Віра
вчить нас зауважувати, що кожна людина приносить мені благословення, що світло лиця Божого
освітлює мене через лице брата. Скільки ж благодаті приніс місту людей, їх спільному життю
християнський світогляд! Завдяки вірі ми зрозуміли неповторну гідність кожної людини, яка у
стародавньому світі не була настільки очевидною. У II столітті язичник Цельсій докоряв християнам те,
що йому здавалося ілюзією і обманом: християнське твердження, що Бог створив світ для людини,
поставивши її на вершині всесвіту. Тому запитував: «Чому стверджуєш, що […] трава […] росте в
більшій мірі для людей, аніж для диких тварин, позбавлених розуму?» [46] «Глянувши з неба на землю,
чим відрізняються наші заняття від того чим займаються мурахи і бджоли?» [47]. У центрі біблійної віри
знаходиться Божа любов, її конкретна турбота про кожну людину, її план спасіння, який охоплює все
людство і все творіння і який досягає своєї кульмінації у Втіленні, Смерті і Воскресінні Ісуса Христа.
Якщо ця реальність затіняється, тоді зауважується брак критерію, який забезпечує бачення того, що
робить життя людини цінним і неповторним. Тоді вона втрачає своєї місце у всесвіті, перестає
виділятися поміж природою, відмовляючись від власної моральної відповідальності або ж домагається
для себе влади абсолютного володаря присвоюючи собі право маніпуляції без обмежень.
