З Сергієм ми познайомилися завдяки моєму сусідові, його однокурснику, до якого мій майбутній чоловік приходив у гості. Особливо весело було на свята. Ми спілкувалися, співали. Одного разу Сергій взяв у руки гітару, заграв і заспівав українських народних пісень. Моє серце тьохнуло, адже це був 1996 рік, коли Київ був дуже зрусифікований, а цей юнак мало того, що спілкувався українською, то ще й співав стрілецькі, і навіть повстанські пісні. Ми зрозуміли, що між нами багато спільного, почали зустрічатися. Це була весна, романтика, вечірні прогулянки до озера. До того ж наближався Великдень. Я тоді жила на зйомній квартирі, і Сергій запросив до себе у гості пекти паски. Він взагалі по дому все вміє робити, особливо смачно готує. Я прийшла, місили ми те тісто, і напевно, замісились тоді і наші почуття. Паски вдалися, Великдень гарно відсвяткувався, я відчула, що закохалася по-справжньому, бо почала багато писати. Так і одружилися. Про що ні разу не пошкодувала.
І я, і Сергій проводили канікули у своїх бабусь, я на Львівщині, він у Київській області, тому з дитинства не цураємося ніякої роботи. А ще виховувались у традиціях. Вони у нас такі трохи змішані львівсько-київські. На Різдво завжди ставимо дідух – сніп пшениці, як символ достатку, Сергій набирає ложку куті, відкриває вікно і каже: «Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти». Потім годує цією ж ложкою всіх нас, – так робили в його селі. Ми багато колядуємо і віншуємо. На Великдень зажди пишемо з дітьми писанки, самі печемо паски і вчимося співати гаївки.
Ще мене навчили моя бабуся і мама, що в неділю не можна робити тяжкої роботи, а зранку треба сходити в церкву на службу Божу. Так і робимо. Я греко-католичка, Сергій – православний, але ми мріємо про єдину українську церкву.
Сергій дуже допомагає мені в роботі по дому. Я не люблю готувати, а він робить це з натхненням і виходить дуже смачно. Колись, пам’ятаю, як ми ще зустрічалися, запросила його до себе в гості і насмажила налисників, а вони мені розлізлися. Якісь два тільки вдалося скрутити, а решта тих розквецяних сховала в холодильник. Він з’їв тих два і питає: «А ще є?». Я з соромом витягаю з холодильника ту налисникову масу, він з’їдає і облизує тарілку. Мені аж полегшало. Взагалі, він навчив мене отримувати задоволення від споживання їжі, бо я через свою постійну зайнятість, часто їм на ходу, а чоловік, коли щось приготує, ще і вміє гарно подати, просто хочеться сісти за стіл і повільно їсти, при цьому спілкуючись. Особливо люблю ранкову каву з ним.
Ще пригадую такий епізод, я була чимось роздратована, плакала, нервувалась, приходжу на кухню, а Сергій смажить цибулю, так спокійно її помішує. Я щось перед ним розмахую руками, доказую, а він повертається і каже: «Лесюню, іди пограй на своєму піаніно, а я тобі вечерю приготую». Я пішла і написала нову пісню. Я часто дослуховуюсь до його порад.
Мої дівчата мають приклад тата – позитивного, доброго, розумного мужчини. Я думаю, вони будуть шукати хлопця і майбутнього чоловіка по образу батька. Звичайно, найголовніше, щоб вони відчули кохання. Без нього не можливо будувати сім’ю, але мусить бути ще велика повага, підтримка і терпимість одне до одного, до якихось недоліків, які обов’язково є в кожному з нас.
Ми часто разом подорожуємо Україною і за кордоном. Якщо є можливість, я завжди беру зі собою чоловіка і дітей. Іноді виступаємо родиною. Спільні подорожі зміцнюють сім’ю, дають багато нових вражень, емоцій, які ми переживаємо разом. Часто в подорожах ми знайомимося з чудовими родинами, підтримуємо з ними зв’язок і обмінюємося досвідом і деякими секретами сімейного щастя. Сім’я – найголовніша життєва цінність.
