Йн 6, 35-40 Ісус сказав до люду: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в Мене вірує – не матиме спраги ніколи. Та Я сказав був вам: Ви й бачили Мене, а не віруєте. Усе, що Отець Мені дає, прийде до Мене, і того, хто до Мене прибуде, Я не відкину; бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав. Оце ж воля Того, хто Мене послав: щоб з усього, що Він дав Мені, Я нічого не погубив, лише – воскресив його останнього дня. Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб Я воскресив його останнього дня».
В цій частині Євангелія Ісус докоряє юдеям за їхню малу віру. Спробуємо подивитися на текст сьогоднішнього і попереднього Євангелія, які дуже тісно пов’язані одне з одним через призму такої оцінки. Хай не дивує постійних читачів факт, що приблизно цей же текст в минулому коментарі, я розбирав в позитивному ключі. Пробую подивитися на Писання з різних боків, і Вам раджу.
Після розмноження хілібів в пустелі Ісус припливає, точніше приходить по воді, в Капернаум, Його оточують люди, які просять дати знак, говорячи про давніх людей, які їли манну у пустелі. Дуже цинічно згадувати про якісь давні дива, якщо перед тобою знаходиться Хтось, Хто нагодував тисячну юрбу кількома буханцями. Йоан Золотоустий зауважує, що євреї не сказали: “Бог дав манну” і Ти зроби те саме, таким чином порівнюючи Учителя з Назарету з Богом. Вони також не говорять Мойсей дав…, щоби не образити Христа порівнянням з людиною. Вони говорять, не зачіпаючи нікого: “отці наші їли манну” , але Ісус відчитує це послання і говорить, що “не Мойсей Вам дав манну, а Отець мій”. Таким чином Він уникає порівняння з Мойесеєм і співвідносить Себе з Богом, називаючи Себе фактично Божим Сином.
Чому із всіх чудес часів Мойсея юдеї згадали лише манну? Чому вони не заговорили про перехід через Червоне море? Вони не прямо, але опосередковано говорили Христу: “Нагодуй нас іще раз”. Щойно відчуття ситості змінилося голодом, вони почали вимагати нового чуда чи банальної їжі?
Ми так само можемо бути захоплені матеріальним настільки, що не помічати, як Бог благословляє чудовими відносинами з дружиною, одужанням сина, купівлею житла. Невже це не Божі дива? То ж чому не зваертаю на них увагу, а постійно тверджу про свою потребу матеріального?
