Питання щодо тих, які померли без Таїнства Хрещення, особливо про немовлят, які ще не вчинили в своєму житті жодного свідомого гріха, завжди було важким. По-різному відповідали на це питання у Церкві. Деякі Отці, як наприклад Григорій Ниський, вважали, що немовлята, котрі відійшли не охрещеними, все-таки будуть спасені, тому що у даному випадку вистачить намір (бажання) батьків, щоб їх охрестити[1]. Інші Отці, як наприклад Августин, йдучи за Йн 3, 5, вважали, що діти, котрі померли без Таїнства Хрещення, не можуть спастися, і тому будуть у пеклі, хоча там їхні страждання будуть найменші з можливих.
Св. Тома Аквінський, вагаючись між різними підходами до цього питання, дійшов до компромісного рішення. Згідно з ним, Хрещення є конче потрібне для спасіння, і тому не охрещені діти, що померли будуть позбавлені тих небесних благ, які матимуть охрещені в небі, перш за все – безпосереднього споглядання Бога. Однак вони не йдуть до пекла, але до місця (стану) посереднього між небом і пеклом. Це місце традиційно називалося дитячий лімб (limbus puerorum)[2]. Таку ідею підтримали пізніше деякі папи, наприклад Пій VI під кінець XVIII ст. Також Пій ХІІ у середині ХХ ст. говорив, що Таїнство Хрещення є необхідною умовою, щоб після смерті побачити Бога у блаженному спогляданні.
Більшість сучасних теологів тримається думки Томи Аквінського, що лімб – це найоптимальніший варіант вирішення цієї складної проблеми. Проте в 2007 році Міжнародна Теологічна Комісія, що діє при Апостольській Столиці у Римі, видала документ, в якому стверджує, що ідея лімбу досить обмежена щодо християнського розуміння спасіння, і хоча хрещення є звичайною дорогою до спасіння, то однак усунення невинних дітей з неба не зовсім відповідає особливій любові Христа до найслабших і найменших.
Деякі сучасні богослови говорять, що не можна обмежувати плани Божого спасіння Таїнствами. Бог діє де хоче і як хоче, також і поза Таїнствами – про це говорив ще Тома Аквінський[3]. Подібно, як ті, що жили до Христа, можуть бути спасені, так само і після Христа можуть бути спасені всі ті, що були не охрещені не по своїй вині. Бог сам визначить дорогу їх спасіння.
Щодо неохрещених немовлят, то деякі богослови вважають, що в момент смерті для них діє привілей милосердя Божого.
Або, як вважав ще у XIV ст. Йоан Дунс Скот, навіть якщо немовлята ще несвідомі, то Бог дає їм перед смертю свого роду «осіяння» і дитина може вибрати бути з Богом чи ні. Інші приводять аналогію з хрещенням бажання: якщо дорослий прагнув хреститися, але не встиг цього зробити із-за якихось серйозних обставин, то його намір, а також його розкаяння у гріхах дають йому можливість отримати Божу благодать. Тому і для не охрещених помираючих дітей таким наміром і таким бажання є бажання всієї Церкви, яке замінює воду.
Церква у даному випадку висловлюється подібно, як і у інших випадках щодо спасіння: нікого не можна відкидати, чи стверджувати, що він напевно не буде спасеним, щодо всіх ми повинні мати надію спасіння, чи то щодо грішника, що не розкаявся, чи то щодо дитини, що померла не охрещеною.
Вчення про лімб ніколи не було офіційним вченням Церкви. Це була особиста думка богословів і деяких пап. Катехизм по відношенню до померлих нехрещених дітей говорить так: «Щодо дітей, які вмерли без Хрещення, то Церква може тільки довірити їх Божому милосердю, як вона це робить у чині їхнього похорону. Справді, велике милосердя Бога, Який прагне, щоб усі люди були спасенні (Пор. 1 Тим. 2, 4.), і ласкавість Ісуса до дітей, через яку Він каже: Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм (Мк 10, 14), – дозволяють нам сподіватися, що існує дорога спасіння для дітей, померлих без Хрещення.Тим настійливішим заклик Церкви не перешкоджати малим дітям приходити до Христа через дар святого Хрещення»[4].
Зрештою, сам Тома Аквінський, коли писав про дитячий лімб, сам собі ставив питання, що може тут йдеться не про кару, а лише про відстрочення раювання (delatio gloriae)?
[1] Пор. Григорій Ниський, Про дітей, котрі раптово відійшли.
[2] Пор. STh III, q. 101, aa. 1-2.
[3] Пор. STh II, q. 68, a. 2.
[4] ККЦ, 1261.
