Йн 14, 7-14 Ісус сказав до своїх учнів: «Коли б ви Мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте Його і бачили». А Филип Йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу Я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти Мене не знаєш, Филипе? Хто Мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в Мені, – Він творить діла. Тож Вірте мені, що Я в Отці, й Отець у Мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в Мене вірує, той так само діла робитиме, що їх Я роблю. А й більші від них робитиме, – бо Я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я».
У вчорашньому фрагменті Євангелія Ісус говорив, що Він іде приготувати житла в домі Небесного Отця, а потім поверенеться. Христос був впевнений, що Його учні знають дорогу до цього дому. В продовження попередньої розмови Филип просить показати Отця, і “вистачить для нас”.
Христос ніби дорікає Филипу за невірство. Як можна просити показати Отця, коли Я, Христос, поруч, а Ми з Отцем – одно. Але якщо взяти до уваги контекст всієї розмови, то Филип говорив про те, що є найважливішим у домі Отця. Сам Отець важливіший за затишну оселю, нехай навіть в Царстві Небесному.
Якщо Ісусова мова передбачала певний час очікування: піду, приготую житла, повернусь і заберу Вас, то Филип просить про зараз: хочу бачити Отця зараз більше, ніж мати комфорт і затишок у майбутньому.
Филип вживає також і радикального “досить”. За бачення Бога він готовий заплатити неймовірну ціну: залишити всі земні та небесні блага. Він ніби говорить, що залишиться задоволений, якщо втратить все, але здобуде Отця.
Ця перспектива дозволяє бачити наступні докори Христа в позитивному світлі. Тільки з таким справді відданим учнем Ісус міг побудувати конструктивний діалог.
Відправною точкою діалогу цього Євангелія є емоційний вигук Христа: «Скільки часу Я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти Мене не знаєш, Филипе?
Ми можемо недільними християнами, які втомлено дивляться на годинник під час Недільної Літургії. Можемо практикувати щоденну молитву: “Боже дай-дай-дай…” Можемо піти далі і стати людиною впевненою в своїй духовності та живому спілкуванню з Богом. Ми знаємо відповіді на будь-які питання, але горе нам, якщо жодного разу не почуємо: «Скільки часу Я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти Мене не знаєш, Олексію (ваше ім’я)…?
Цей голос Бога і голос духовної тверезості. В той час, коли ми будували Вавилонську башту духовності, не помітили як перестали чути і розуміти мову Отця. В нашій прекрасній башті, де є і вервичка, і нічне чування, і паломництво, і духовні вправи, і читання Біблії Lectio Divina, і,і,і… загубився Бог.
Це прекрасне відчуття нуля, коли розумієш, що нічого не розумієш, а тому знову стаєш учнем, який запитає і слухає. Знаходить стежину Живого спілкування з Єдиним Учителем.
