“Ерос – це туга людського серця за тим, чого не може самотужки людина осягнути, а саме: туга за безконечною любов’ю”,- Крістофер Вест.
У грецькій філософській мові термін «ерос» вживається на означення любові сексуального характеру. Це любов на рівні тілесності, бажання поєднання з суб’єктом захоплення. Це бажання, яке охоплює розум, душу й тіло.
Для християн в основі еросу лежить прагнення людини до любові й краси, завдяки яким людина осягає своєї довершеності. Також це прагнення спілкування з коханою особою – людиною і Богом – на тілесному, душевному і духовному рівнях.
Еротичне прагнення – це немов атомна енергія, яка нуртує у нашому тілі та душі.
Будучи каналом божественної життєдайної сили, саме це прагнення підтримує існування людського роду. Однак саме завдяки своїй потенційній силі це прагнення приводить до хаосу, якщо скеровується у неправильному напрямку.
Corruptio optimi pessima est. Цей латинський вислів означає: «зіпсуття найкращих речей – це найгірша річ у світі». Перефразовуючи, найбільш лихі справи є результатом зловживання найкращими – саме добрими – речими.
Найважливіший момент, про який слід пам’ятати під час боротьби наших сучасників з еросом: Як можемо здолати зловживання тією силою? Лише послуговуючись добром, звернувши увагу на пораду апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм.12:21).
«Спрямовуючи свої устремління, передовсім, до справжної краси, ви будете плекати добрий ерос, а, зрештою, будете витрачати зусилля на боротьбу за моральність» – каже доктор Тимотей Патітсас, православний богослов Східної Церкви. Ось кілька думок-перлин цього богослова, взятих з його інтерв’ю для журналу «Road to Emmaus », яке мало назву «Chastity and Empathy: Eros, Agape, and the Mystery of the Twofold Anointing».
Ось ці думки у викладі Крістофера Веста:
1. Ерос – це вид любові, з допомогою якого ми відповідаємо пристрасно на Божественну Красу, віддаючи цілого себе у дар Найгарнішому Господу. Деякі християнські мислителі характеризують ерос як егоїстичну любов, і лише агапе називають християнською формою любові. Первісне розуміння еросу Ранньою Церквою було схожим: перші християнські мислителі розглядали ерос як силу, яка скеровує людину до Бога. Це, зі слів доктора Тимотея, «божевілля любові, завдяки якому людина цілком забуває про себе, свої потреби та бажання».
2. Сучасним християнам необхідно наповнити релігійним змістом саме поняття «подружньої чистоти, невинності», віддавши перевагу цінності «краси» як пріоритету, а не вже усталеному підходу, який полягає у «пошуку гріховності». Підхід, який зосереджує увагу на «пошуку гріховності» навіть у найменших деталях, привів до ослаблення християнської позиції, яку звели лише до моральної системи, а змагання за чистоту стали носити самодеструктивний характер. Оскільки духовну боротьбу в житті християн було підмінено змаганнями за моральні норми.
3. Невинний, чистий ерос має критично важливе значення не лише у житті індивідів, але цілої Церкви й нашої цивілізації, як питання життя або смерті. Зокрема тому, що без чистого еросу соціальна справедливість і вдома, і в суспільстві є не лише недосяжна, але й немислима.
4. Чистота, невинність – це ерос у його святому вигляді, а Краса – це світло, яке скеровує ерос у правильному напрямку, оскільки Краса – це єдина річ, яка здатна зробити людський погляд невинним.
5. Чистота, невинність вказує не на те, що чогось бракує, а на можливість бути співучасником чогось прекрасного і божественного. Це наша участь у певній дійсності.
6. Ерос без невинності – це неповний, безсилий ерос, а навіть підробний ерос. Це певний різновид крадіжки, оскільки ми намагаємось заволодіти чимось прекрасним, і використати його лише з споживацькою ціллю. Саме подібна крадіжка була суттю первородного гріха. Перші люди заволоділи тим, що не було їм даровано. Це діаметрально протилежна до вдячності життєва настанова, що дисонує з літургійною дійсністю Євхаристійної Трапези Нареченого Христа і Нареченої Церкви.
7. Ерос у поєднанні з чистотою перемінюється на чисту любов агапе. Згадана переміна можлива, але вимагає зусиль та співдії. Без любові-агапе ерос залишатиметься неповним, нерозвинутим, вразливим до лихого впливу, слабким. Так що динаміка еросу може мати саморуйнівну тенденцію: коли вогонь любові та вдячності згасає, тоді залишається лише людський егоїзм та індивідуалізм.
Християни знають, що любов сильніша за смерть. Папа Бенедикт писав: «Безмежні вимоги любові-еросу свідчать про одну базову проблему людського існування. Такі вимоги лише відображають природу та внутрішній парадокс любові: любов вимагає безмежності, незнищенності, тому вона є прагненням вічності. Очевидно, що таке прагнення любові неможливо задовільнити власними силами. Воно передбачає вічне життя, безконечність, воскресіння до нового життя. Саме воскресіння – це вияв величезної сили любові перед обличчям людської смерті» (енцикліка «Бог є Любов»).
Воскресіння Христа – це точка зустрічі людського еросу з Божественним Еросом, коли глибоке прагнення людського серця за вічністю сповняється завдяки прагненню Бога сповнити це людське бажання.
Християни пам’ятають, що динамізм еротичного бажання потребує преображення у любові Христа, зцілення та очищення через скерування на правильну ціль – красу Божого творіння.
Таємниця еросу відкриває цінність людського тіла. «Те, що ми робимо з власним тілом, безпосередньо стосується нашої особистості. Наше ставлення до тіла відкриває наші потаємні сердечні почуття. Своєю поведінкою ми, або виражаємо справжню любов, або лише дешеву імітацію любові» – підсумовує Крістофер Вест.
