Мк 10, 32-45 Учні були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус пішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за Ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з Ним: «Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне». Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до Нього та й кажуть Йому: «Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросим». Він же їм відповів: «Що хочете, щоб Я зробив вам?» «Зволь нам, – ті Йому кажуть, – щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від Тебе у твоїй славі». Ісус же сказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і христитися хрищенням, яким Я хрищусь?» Ті йому відповіли: «Можемо». Ісус сказав їм: «Чашу, яку Я п’ю, питимете, і хрищенням, яким Я хрищуся, христитиметесь. Сидіти ж праворуч від Мене чи ліворуч, – не моя річ вам дати, а кому приготовано». Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Йоана. Тоді Ісус прикликав і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох».
Ісус наближається в Єрусалим. За Ним слідує величезний натовп. Він іде вперед лише з вибраними апостолами. Сам на сам. Він хоче повідати про свою смерть. Хоче підготувати.
Наскільки невідповідним моменту виявилося прохання Якова та Йоана. Наскільки сильно вони Його не розуміли того, що відбувається. Навіть Йоан, який в Євангелії називає себе улюбленим учнем, переживав моменти надзвичайної близькості з Ісусом, якому Ісус так сильно довіряв, що дозволив покласти голову на Його груди в часі Тайної Вечері, залишався тотально далеким від розуміння свого Учителя.
Євангеліє від Матея говорить, що спочатку підійшла до Христа мати Заведеєва, а потім підвела своїх синів. Марко про неї не згадує. Невідомо, хто був ініціатором. Чи-то мати намагалася випросити у Царя-Христа вигідне місце для своїх синів, а потім підвела їх, безвольних і покірних слову матері, чи навпаки – брати змовилися і вислали матір на розвідку, а вже потім завели розмову особисто.
Одначе факт залишашється фактом. Ісус говорить про смерть, а Його учні – про владу і привілеї.
Христос відповідає гіркотою: “Не знаєте про що просите”. Дивно, що чашу Христової муки вони все ж таки випросили для себе, хоч і не знали в момент прохання про що просять. Але тоді, коли прийшов час її прийняти, вони були готові, сформовані Духом Святим, тотально відрізнялися від себе самих ще недавніх.
Ісус віддав своє життя, як викуп. Цікаво, що для вираження глибоких і духовних тайн євангеліст вживає простого і грубого базарного слова – викуп. Але підемо за цією простою мовою і приймемо факт, що ми є власністю Бога. Тоді уявимо, що Він виклав на “прилавок” велику купюру, однак, отримавши, товар не попросив решти, бо цією великою купюрою є Його життя, а воно не підлягає розміну.
Інша ремарка. Якщо нами намагається заволодіти будь-що: гріх чи диявол, світ чи спокуси нашого тіла, маємо усвідомлювати, що це грубе порушення приватної власності Бога.
В цей момент має заволати сигналізація, злодій має бути схоплений, а власність повернута її власнику, Богу. Чи давно у вашому житті спрацьовувала сигналізація і чи так радикально Ви шануєте Божу власність, себе?