Мк 11, 11-26 Після урочистого привітання натовпом Ісус увійшов у Єрусалим – до храму. Оглянув усе. Та оскільки була вже пізня година, Він пішов з Дванадцятьма до Витанії. Наступного дня, як вони вийшли з Витанії, Він зголоднів. І, побачивши здалека смоківницю, вкриту листям, Він підійшов: може, щось знайде на ній. Але, наблизившись до неї, Він нічого не знайшов, окрім листя, бо не була ще пора на смокви. Озвався і промовив Він до смоківниці: «Хай з тебе ніколи більше ніхто плоду не їсть!» І чули те Його учні. І вони прийшли в Єрусалим. А ввійшовши до храму, Він почав виганяти тих, які продавали й купували в храмі, поперекидав столи міняльників грошей і сидіння тих, які продавали голубів, та не дозволяв, щоб носили речі через храм. І Він навчав їх, кажучи їм: «Хіба не написано, що дім Мій назветься домом молитви для всіх народів? А ви його зробили печерою розбійників!» І почули про це книжники та первосвященики, і шукали нагоди, як би то Його погубити, але боялися, бо весь народ захоплювався Його вченням. А як ставало пізно, вони виходили за межі міста. Проходячи вранці, вони побачили смоківницю, яка вся аж від кореня всохла. І, згадавши, Петро каже Йому: «Вчителю, дивися: смоківниця, яку Ти прокляв, усохла!» У відповідь Ісус промовив до них: «Майте віру Божу! Воістину кажу вам, що коли хто цій горі скаже: “Зрушся і кинься в море” – і не буде сумніватися у своєму серці, але буде вірити, що станеться згідно зі сказаним, – то так і буде йому. Тому Я кажу вам: Все, про що молитесь і просите, – вірте, що одержите, і сповниться вам. І коли ви стоїте на молитві, прощайте, коли маєте щось проти когось, щоб і ваш Отець Небесний простив вам ваші провини. Коли ж ви не прощаєте, то й ваш Отець Небесний не прощатиме вам ваших провин.
Це читання має дві частиини: про засохлу смоківницю та про вигнання міняйл із храму. Що їх об’єднує і чому Церква дала ці фрагменти Євангелія в одному читанні?
В обох ситуаціях Ісус проявляє Свою владу. І якщо раніше Його діла несли добро і зцілення, то тепер Він предстає перед нами зовсім у іншому світлі. Він руйнує, знищує, виганяє, перевертає столи.
Євангелія Його не знали таким агресивним. Євангелісти, які дуже шанували Свого Учителя, могли би просто викреслити цей прикрий епізод нестриманості та агресії зі своїх описів. Але вони цього не зробили.
Євангеліст навмисно хоче показати людськість Ісуса. На самому початку написано про Його голод. Ісус зголоднів. Дуже по-людському. Саме з цього починається історія прокляття смоківниці. Після – Він розгнівався, далі настільки розгнівався, що перевертав столи міняйл. Це послання нам, що не варто соморитися своїх емоцій. Ісус їх приймав, євангелісти, якщо переповіли цю історію, також приймали. Чому думаємо, що нашому християнству ВИКЛЮЧНО не личать вияви негативних емоцій?
Але давайте розберемося у обидвох ситуаціях. Що призвело до цієї агресії Спасителя?
Хоча ще з дитячого садочка нас вчать, що треба вирішувати ситуації словами, все одно можна зрозуміти поведінку Ісуса у храмі. Але чому Він прокляв безвинне дерево? Ця історія залишає неприємний післясмак і потребує роз’яснення.
Перш за все ця ситуація використовується Ісусом, як навчання апостолів. Вони мають побачити, що Христос є Бог, який має владу зцілювати і благотворити, але має також владу проклинати і знищувати. Ми, які не приносимо плода, всохнемо і помремо.
Дерево мало багато листя, але не мало плодів. Крона створює “корону”дереву, і листя в символічній мові Біблії нерідко ілюструють марнославство людини, тому варто бути обережними з гордістю непідкріпленою ділами. Але листя, яке створюювало тінь в запеклому кліматі Ізраїля, було також добром, але все ж “місія” дерева – давати плід, плід смокви. Ми можемо робити багато добрих справ, бути приємним і доброзичливим, але якщо в кінці кінців не принесемо відповідного плоду, засохнемо. І кожен із нас в глибині душі це знає, повільно помираючи не нелюбимій роботі, лінуючись чи боячись вкласти себе у “плодоносіння смокв”.
Згадаймо слова Христа, що “не знаємо ні дня, ні години”, коли прийде Спаситель і ми маємо завжди бути готовими дати Йому відповідь щодо нашого плоду.
Поважні християнські коментатори бачать в смокві образ єврейської синагоги, яка також не приносила плоду і була приречена приходом Живого Бога.
Мова символів знаходить більш менш доречні пояснення, але, якщо візьмемо до уваги пору року – іще не був час плодоносіння, тоді запитання і сумніви лишаються.
Зробімо припущення, що “час не прийшов” стосувався збору урожаю. Тобто плід уже був, дозрівав, але ще не прийшов час збору цього плоду. А якщо це не так, тоді згадаймо свій ботанічний та сільськогосподарський досвід, навіть тоді, коли ще немає дозрілого плоду, одначе є зав’язі на дереві. Ісус був набагато ближчий до розуміння сільськогосподарських нюансів, ніж ми, тому Він зрозумів, що плодів точно не буде.
А якщо це не так? І не було іще навіть цвітіння?
Лопухін говорив, що коли плодове дерево помирає воно дає дужу густу зелень, натомість не дає плоди. Можливо Ісус знав, що смоківниця все одно приречена?
Кожне з вищеперерахованих пояснень закінчується знаком питання, як і наші роздуми. Якщо маєте своє поснення такої “жорстокості” чи жорстокості Ісуса, напишіть в коментарях.
