Про теологію тіла — тобто про вчення, яке змінює життя, о.Томаш Яклевіч розмовляє з Крістофером Вестом. Крістофер Вест — американець, пропагує теологію тіла, вчення, яке проголошував св.Йоан Павло ІІ. Крістофер — автор багатьох книжок, промовець, співзасновник наукового Інституту теології тіла. Має жінку і п’ятьох дітей.
— Як Ви відкрили теологію тіла?
— У 1990 році я почав вивчати Біблію. Я хотів зрозуміти, чому Бог створив нас чоловіком і жінкою. І відкрив щось, що можна би назвати подружнім стрижнем Біблії. Святе письмо розпочинається подружжям (Адам і Єва) і закінчується подружжям (весілля Агнця), а в центрі його — Пісня пісень. Христос це Наречений, а Церква — Наречена. Євхаристія — це «споживання» цього містичного подружжя. Небо — це вічні заручини, а подружжя це їх знак. Коли я пробував ділитися цим знанням з іншими католиками, вони казали, що я здурів. Але це вчення мені особисто допомогло звільнитися від численних залежностей. Моя сестра якось запросила на день народження свою катехетку, особу з теологічною освітою. Я скористався нагодою і запитав її, чи те, що я кажу, — правильне. Вона відповіла: «Ти, певно, вивчав учення Йоана Павла ІІ, його теологію тіла, бо говориш так, як він». Я поняття не мав, про що вона каже. Гадав, що неможливо, аби папа повчав про статеву близькість і подружжя в такий спосіб. «Ти маєш це прочитати», — відказала вона. Отож я купив чотири томики. Я її буквально ковтнув. Уже знав, що я не з’їхав з глузду. Це було не лише підтвердженням того, чого я сам навчився. Папа запросив мене на вищий рівень розуміння. Я відчув, що тримаю в руках слова, що здатні вилікувати рак, який нині пожирає наш світ! Знав, що далі хочу провести решту свого життя, вивчаючи теологію тіла і проголошуючи її світові.
— Цьогоріч минає вже 25 років, відколи Ви розпочали цю діяльність. Отже, чим Ви, власне кажучи, займаєтеся?
— Папа писав дуже науковою мовою. Треба це перекласти мовою, зрозумілою для пересічної людини. Отак я розумію свою місію: виражати папську думку доступним способом. Я шукаю порівняння, метафори, образи, слова, зрозумілі для людей, які не вивчали теології. Написав уже кілька книжок, опрацював освітні програми. Найновіший курс доступний у мережі. Я також співзасновник інституту, мета якого — академічні студії над теологією тіла.
— З яким сприйняттям стикається теологія тіла?
— Найчастіше я маю справу з реакцією в стилі «я ходив до католицької школи і ніколи нічого такого не чув». Учення Йоана Павла ІІ змінює життя. Воно має в собі незвичний потенціал, що змінює людський підхід до тіла і любові. Вочевидь моя робота це посів зерна, а ґрунти бувають різні. Не можна розраховувати на сто відсотків позитивних відповідей, оскільки теологія тіла становить частину Євангелія, а Добра Новина містить також правду про хрест. А хрест завжди тяжко сприймається. Однак люди, які шукають, які запитують, у якому напрямку змінюється наш світ, і сповнені побоювань, — реагують дуже позитивно. Коли вчення Йоана Павла ІІ виражене зрозумілою мовою, воно змінює життя.
— Чому Йоан Павло ІІ говорить про теологію тіла, а не про теологію любові?
— Бо Слово стало тілом. Любов стала тілом. Теологія любові, яка не займається тілом, стає абстракцією. Джерелом і підніжжям віри є тіло Христа, яке було за нас видане, кров Христа, яка була за нас пролита. Ми спасенні Його тілом і кров’ю. Якби ми абстрагували любові від тіла, ми б зробили де-інкарнацію Христа, «розвоплочення». Святий Йоан у Першому посланні пише, за якими ознаками розпізнаємо антихриста: це той, хто заперечує, що Ісус прийшов у тілі. Наша віра базується на істині про втілення Божої любові. Ми створені в тілі на образ Божої любові: «Чоловіком і жінкою створив їх» (Бут 1,27) і «благословиви їх, кажучи: будьте плідні й розмножуйтеся» (Бут 1,28). Нова заповідь звучить: «Любіть одне одного, як Я вас полюбив». А як Ісус нас полюбив? «Це тіло Моє, за вас видане». Святий Павло пише, що «тіло — для Господа», але також і що «Господь — для тіла» (1 Кор 6,13). Це таємниця. Втілення становить частину Божого плану. Йоан Павло ІІ пише, що втілення було одвічним Божим заміром. Ми проповідуємо Слово, яке стало тілом. Дуже важливо зрозуміти, що теологією тіла є не тільки збірка катехез Йоана Павла ІІ. Теологія тіла — це істинна логіка нашої віри, це логіка втілення. Якщо ми віримо у Різдво Христове, народження Бога, то ми віримо у теологію тіла. Теологія тіла — це не щось виключно для подружжя, вона для всіх (англійською тут гра слів: body — тіло є для everybody — всіх, кожного, для «кожного тіла», — авт.). Якщо в тебе є тіло, то ця теологія — для тебе!
— Усе це становить теологічне обґрунтування теології тіла, але, на мою думку, Йоан Павло ІІ наголошував на тілі також з огляду на сучасний хворобливий «пунктик» на тілі та сексуальності. Ви навіть порівнювали Йоана Павла ІІ з Г’ю Гефнером, засновником «Плейбоя»…
— Це було не порівняння, а протиставлення.
— Дехто Вам у цьому дорікав.
— Це походило від нерозуміння. Мені йшлося про контраст між цими двома людьми. Якщо говорити про якусь подібність, то лише в тому розумінні, що обоє вони дали відповідь на пуританство — тобто викликаний нав’язливим страхом, маніхейський підхід до тіла. Але відповіді ці були абсолютно різні. Відповідь Г’ю Гефнера звучала так: віддайся прагненню, вивільни лібідо, зроби це чимсь нормальним. А відповідь Йоана Павла ІІ — відкуплення пожадань, спасіння тіла і сексуальності. Це принципово різні підходи. Багато людей думають, що спасіння означає вибавлення від тіла. Християнство проголошує не спасіння від тіла, а спасіння тіла! Це дуже важливо. Сексуальна революція зробила з тіла божество. Але з божками справа така, що спершу їм віддають шану, а потім ненавидять. Чому? Бо божок не дасть тобі того, чого ти очікуєш.
Сексуальна революція обіцяла, що необмежена сексуальна свобода принесе нам щастя, приведе до раю на землі. А між тим, призвела до пекла на землі. Чому? Пекло — це рай, який ми будуємо самі, бо не віримо в Небо, яке нам хоче дати Бог.
Йоан Павло ІІ описав первородний гріх як сумнів у Божому дарі. Ми не віримо у сповнення, яке нам Бог обіцяє, і тому шукаємо нашого власного сповнення деінде. А це перетворюється в пекло. Тому поклоніння тілу і сексу перетворюються в ненависть до тіла і сексу. Сьогодні стільки чоловіків і жінок ненавидять свої тіла! Варто зробити висновки з іконоклазму. В чому полягала ця єресь? Люди оточували ікони такою великою пошаною, аж це стало перекрученням. Пошанування перетворилося в ідолатрію (поклоніння як божеству). Церква мусила втрутитися і ствердити, що ми не поклоняємося самим по собі іконам, і не палимо їх, а віддаємо їм пошану, сприймаючи їх як вікна в інший світ, до Бога. Цю історію можна застосувати до того, що зробив Йоан Павло ІІ у своїй теології тіла. Сучасна культура проголошує культ тіла, тому в Церкві у відповідь нерідко тілом гордують. Йоан Павло ІІ своєю теологією тіла каже: «ми не оточуємо тіло культом ані його не применшуємо. Бо тіло це ікона, це вікно у вічну, нескінченну дійсність».
— Чимало батьків і вихователів бачать, що у зіткненні з сексуальною революцією, яка має могутні медіальні знаряддя, вони програють. Теологія тіла може їм видатися чимсь надто тяжким, надто далеким. Що б Ви їм порадили?
— Ми повинні перекладати теологію Йоана Павла ІІ аналогіями та образами, які дійдуть до молоді. Я часто використовую таку картинку: ми всі маємо в собі голод, якого нездатні заспокоїти. Ми вічно чогось шукаємо. Цей голод походить від Бога. Святий Августин висловив це найкраще: «Ти бо створив нас для себе, і неспокійне наше серце, доки не спочине в Тобі». Але більшість із нас гадають, що християнство це голодна дієта. Тобто що християнство каже: «Твій голод є чимсь поганим, ти мусиш його зректися і дотримуватися правил». Але це не наша віра! Якщо ми вважаємо, що християнство супротивне задоволенню нашого голоду, то звертаємося до секуляризованої культури, яка знає, що ми голодні, сповнені прагнень і пристрастей. А вона нам каже: «Дай нам свій голод, і ми його заспокоїмо. Причому швидко». Я це називаю «фастфудним євангелієм». Якщо батьки бачать, що їхні діти користуються цим культурним фастфудом, то так відбувається, імовірно, тому, що вони самі не вірять, що християнство може запропонувати щось краще. Наша віра це не голодна дієта! Йоан Павло ІІ навчив мене, що наша віра — це запрошення на вічну, вишукану учту любові. Батьків і вихователів я би запросив насамперед до того, щоб вони самі користувалися цим запрошенням на учту. Бо вони не поділяться цією радістю, якщо самі в неї не вірять. Відкрийте, чого насправді навчає Церква. Це не тільки список заборон. Відкрийте молоду любов Христа до своєї Церкви, про яку говорять святі. Тоді переконаєтеся, що християнство відповідає на найглибші питання людського серця. Якщо ми потрапили в конкуренцію між голодною дієтою і фастфудом, то хто виграє? Фастфуд. Але якщо в нас є конкуренція між вишуканою трапезою і фастфудом, то виграє гарний стіл. Хіба Ісус каже: ідіть на роздоріжжя і запрошуйте всіх голодувати?… (сміється) Ні, Він сказав: запрошуйте на весільну учту! — Це звучить прекрасно, але коли озирнемося довкола, глянемо на статистику розлучень, абортів тощо, — побачимо тріумф того, що Йоан Павло ІІ назвав культурою смерті. — Я продовжу свою аналогію. Можна померти або від голоду, або від отруєння нездоровою їжею. Ми живемо в культурі, в якій чітко бачимо наслідки харчування фастфудом. Така «дієта» провадить до смерті. Тому помирають подружжя, розпадаються сім’ї. Так, це культура смерті.
Але що таке смерть? За визначенням, це відділення душі від тіла. Культура, яка розділяє тіло і душу, — мертва. Це продовження відповіді на запитання, чому не теологія любові, а теологія тіла. Це мусить бути теологія тіла, бо тільки така теологія, яка єднає любов і тіло, духовність і сексуальність, може будувати культуру життя. Наша віра говорить про єдність (інтеграцію) тіла і душі. Христос прийшов у тілі, помер у тілі, воскрес із мертвих у тілі, аби відкупити нас тілесних!
Тільки таке бачення здатне урятувати нас від смерті. Подивімося на це ще інакше. Подружжя у наші часи бичоване, принижуване, вінчане тернами, прибите до хреста, воно помирає на наших очах… Але є Добра Новина. Є воскресіння. Воскресіння тіла. Якщо ми будемо покладатися тільки на наші задуми — програємо. Але якщо нашу надію покладемо на Христа, наше Спасіння, — воскреснемо. На іконі «Анастасіс» Ісус подає руку Адамові і Єві, заново їх єднає. Це наша надія. Бог має міць оживляти те, що померло. Але перед цим Він дозволяє це розіп’яти… Ми не знаємо, навіщо подружжя нині розпинають, але Бог є Богом життя, воскресіння.
— Чому теологія тіла надалі залишається невідкритою в Церкві? Ніхто в моїй семінарії не згадував про теологію тіла. Багато священиків її не знають. Чому це так?
— Безсумнівно, ми переживаємо глибоку кризу в Церкві. Після кожного Собору в історії близько 100 років панував хаос. Після останнього Собору минуло тільки 50 років… Теологія тіла — я в цьому переконаний — це найкращий плід Собору. Вона будується на двох ключових фразах із «Gaudium et spes». Перша звучить так: «Таємниця людини пояснюється насправді допіру в таємниці Втіленого Слова. (…) Христос, новий Адам, (…) об’являє у повноті людині саму людину і показує їй найвище її покликання» (22). І друга цитата з цієї самої Конституції: «Людина, як єдине на землі створіння, якого Бог хотів заради нього самого, не може осягнути повноту інакше, як тільки через безкорисливий дар із самої себе» (24). Теологія тіла становить розвиток цього вчення. Що ми можемо зробити? Сіяти зерно. Маленьке зерно, як зернятко гірчиці. Коли помер Йоан Павло ІІ, хтось мені сказав: «Крістофере, а що ти тепер робитимеш?» Йому здавалося, що моя місія скінчилася. Ні! Зерно, яким був Йоан Павло ІІ, було посіяне в землю. З цього зерна вже є життя. Йоан Павло ІІ відкрив Святе Письмо, аби наші серця запалали. Отож нехай вони запалають!
Інтерв’ю організоване за сприяння Інституту міжкультурного діалогу ім.Йоана Павла ІІ.
CREDO
