Лк 1, 57-66. 80 Єлизаветі настав час родити; і вона народила сина. Почули сусіди та її родина, що Господь возвеличив своє милосердя над нею і раділи разом з нею. Сталося, що восьмого дня прийшли обрізати дитя і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарією. Та озвалася його мати й сказала: «Ні, хай буде названий Йоаном!» А їй сказали, що нікого немає в її родині, хто б називався цим ім’ям. Тож знаками питали його батька, як хотів би його назвати. Попросивши дощечку, написав слова: «Його ім’я – Йоан!» І всі здивувалися. В ту мить відкрилися його уста та його язик, і він став говорити, благословляючи Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів; і по всій гірській околиці Юдеї розповідалося про всі ці події. Всі, хто почув це, брали до свого серця, запитуючи: «Ким же буде ця дитина?» Бо Господня рука була з нею! А дитина росла й міцніла духом, перебуваючи в пустелях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем.
- Народження дитини – це завжди щось велике в очах Бога, це Його прославлення – возвеличення милосердя.
- Нерідко чую історії засудження, наприклад, багатодітних мам з боку їхнього оточення: “Вже четвертого народили, зовсім з глузду з’їхали…” Важливо мати здорове середовище, яке буде радіти життю.
- Треба якнайшвидше присвятити дитину Богові. Євреї це робили на 8-ий. Який це буде день після народження немовля – неважливо саме по собі, однак важливим є постійна пам’ять про те, що дитина належить Богові.
- У Захарії (переклад імені: “Бог про нього пам’ятає”) народжується син Йоан (“милосердя Бога”). Спочатку ми є в думках і пам’яті Бога, а потім він чинить Своє милосердя над нами. Від пам’яті про людину народжується добро для людини.
- Роль озвучити ім’я дитини в храмі надається Єлизаветі. Традиційно це було привілеєм та відповідальністю батька, але гріх недовіри зробив Захарію німим. Чоловіки втрачають свої привілеї, а на жінок лягають чоловічі обов’язки, коли чоловіки не довіряють Богові, ширше – грішать.
- Ім’я – це суть людини, її призначення та місія. Оточення та сім’я мають певні плани та очікування, але вже на початку життя немовляти Йоана, Бог вчить його батьків прийняти, що життєвий шлях нової людини визначається не очікуваннями, побажаннями батьків, не певною зумовленістю сімейних традицій, а Богом. В головах батьків відбулася революція сприйняття своєї дитини, Йоан зростав в просторі свободи, можливо саме тому він виріс зрілим і сильним чоловіком, розумів свою місію, неухильно і сповна її реалізував. Батьки, які звикли все контролювати, якими ви хочете побачити своїх дітей в майбутньому? Невпевненими, загубленими у своїх бажаннях і прагненнях, нереалізованими?” Якщо – так, тоді ви все робите правильно.
- Захарія, написавши ім’я “Йоан” на дощечці, визнав Божий авторитет та прийняв Його волю. Тоді він заговорив. Ідучи по хибному шляху, проти волі Бога, ми німі. Коли впускаємо Боже Слово в середину себе, тоді Бог вивільняє і наші вуста, тоді нам є що сказати.
- Дитина зростала і міцніла духом у пустелях. Жорстока місцевість загартовувала Йоана, скудність зовнішнього світу пустелі спрямовувала увагу хлопця на внутрішній світ – він зростав з Богом. Сьогодні діти живуть у світі яскравих іграшок, мультиків, планшетів, веселих атракціонів, інтенсивних вражень, дитячих кімнат. Я бачу багато роздратованих, нетерплячих дітей, кожному 10-му психолог ставить діагноз “гіперактивність”, діти не можуть зосередитись ані на хвилину. Я не говорю, що їх треба позбавити барв, але в постійному вирі розваг чи залишається місце “пустелі” для хлопчиків і дівчаток? Чи варто створювати такі “пустелі” для їхнього зростання з Богом? Що це може бути – церковні оази, походи сім’єю на природу чи просто неквапливі сімейні розмови без подразників, я не знаю, але знаю, що Йоан зростав і міцнів духом в пустелі, а не в ТРЦ.
