Мк 12, 13-17 Читання святого Євангелія від Марка Того часу послали до Ісуса деяких з фарисеїв та іродіян, щоб ті зловили Його на слові. Ті підійшли та й кажуть Йому: «Вчителю, знаємо, що Ти справедливий, ні на кого не зважаєш, на людське обличчя не дивишся, а правдиво навчаєш доріг Божих. Чи годиться давати податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?» Він же, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: «Чому ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені динарій, щоб Я його побачив». І вони принесли. А Він каже їм: «Чий це образ і напис?» І вони відповіли Йому: «Кесаря». Тоді Ісус сказав їм: «Кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові!» І вони дивувалися з Нього.
Фарисеї довго боролися з Ісусом. Він був небезпечний для фарсиейського авторитету і влади. Для них Він прийшов революціонером, який вибивав землю з-під ніг. Одначе фарисеї та священики пропустили той момент, коли молодого Вчителя можна було просто вбити. Він швидко став популярним, Його оточував народ, який вірив кожному Його Слову. Представники священої влади навіть не могли перешкодити Ісусу, коли Він виступав зі Своєю наукою в синагогах і навіть в храмі.
Ясно, Його треба дискредитувати. Їхні малопідготовлені словесні випади раз за разом розбивалися через гострий розум ворога. Не такий Він вже і простий цей Назарянин, але і вони, старшини народу ізраїльського, не дурні. Ні, не треба емоційних і непідготовлених звинувачень. Потрібно щось на 100%. Щось, що напевно вб’є вискочку. І вони придумали.
Нещодавно в Ізраїлі збурювалися повстання, метою яких було повалити римське панування і покласти край ганебному досвіду сплати данини римській владі. Кілька разів заколотників було схоплено і страчено, тому не дивно, що фарисеї, ідучи з таким підступним запитанням до Ісуса, хотіли мати біля себе представників влади, на якій тримаються Римські порядки.
Якщо би Ісус визнав, що Ізраїліти не мають платити податки кесарю, то Іродіяни, які були поруч, схопили би нового заколотника, а якщо би Ісус по-рабськи погодився на сплату данини, то втратив би популярність серед народу, який Його усібіч оточував і обожнював безмірно.
Або цей Равві втрачав голову, як повстанець, або авторитет і повагу, як Учитель та ізраїліт. Безпрограшний розрахунок. Треба іще витримати тон. Він має нічого не підозрювати. А якщо і запідозрить, то ця вірна смерть має бути принесена з посмішкою вищості. Посланець смерті має необдмінно посміхатися, ворог має бути розчавлений, але чемно. В цьому є особливий смак розправи.
Ісус просить: “Принесіть Мені динарій, щоб Я його побачив». Що в цей момент думали і відчували фарисеї? “Попався в сіть. Тільки час затягуєш з цим динарієм. Даремно”.
Але посмішка вищості поступово змінюється гримасою розгубленості, коли Ісус запитує: «Чий це образ і напис?». В цей момент всі словесні битви і поразки (а для фарисеїв це було те саме) промайнули на краю свідомості. Він їх веде. Він запитує, а вони відповідають. Він пан ситуації, який грається з премудрими та гордими в своїй науці книжниками та фарисеями, як кіт з мишами.
Митттєвий випад: «Кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові!»
Все розсипалося. Ненависний син теслі знову переміг. Фарисеї приголомшено мовчать.
Ісус просто вказав, причом їхніми ж вустами, що ці срібні кругляшки належали касарю, бо на них його напис і зображення, тож мають бути і віддані кесарю. А Богу має належати все Боже. Ісус у цій відповіді натякнув, що цей світ, чий князь відомо хто, хай належить кесарю, дияволу в народній свідомості.
Залишалося невимовлене питання до самих фарисеїв: “А цими підступами кому ви платите данину: Богу чи кесарю?”
Посмішка розправи на устах посланця смерті виявилася намальованим гримом, а він сам – клоуном. Завіса
