Мк 12, 28б-34 Того часу підійшов до Ісуса один із книжників і запитав Його: «Яка заповідь є першою з усіх?» Ісус відповів: «Перша є: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог – єдиний Господь, і любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою”. І друга, подібна до неї: “Любитимеш свого ближнього, як самого себе!” Іншої, більшої заповіді від цих немає». І сказав Йому книжник: «Добре, Учителю, по правді відповів Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього, і що любити Його всім серцем, усім розумом, усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всякі всепалення та жертви». А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: «Ти недалеко від Божого Царства!» І ніхто не наважувався Його більше запитувати.
Нагадаємо зміст кінця одинадцятого та увесь дванадцятий розділ, які Церква протягом цього тижня давала нам в своїх читаннях. Ісус приходить у храм і зустрічається з підступом старших синагоги та книжників, вони шукають його вбити, потім підступні, потім Ісуса намагаються спокусити фарисеї та іродіани, запитуючи про податок кесарю, після цього намагаються ухопити на слові садукеї, думаючи, що Христос заплутається у запропонованій ситуації смерті 7 братів з однією жінкою.
Ісус ледь встигав відбиватися, і, очевидно, увесь цей час Його діалоги спостерігав один із книжників. Незважаючи на війну його партії книжників з Ісусом, потребу в корпоративній солідарності, цей чоловік досвідчив мудрості та сили слів Ісуса. Всі звинувачення юдейської вченої верхівки проти Учителя із Назарету, розвіювалися адекватністю та глибиною суджень останнього.
Цей книжник довго слухав не для того, щоби сформулювати свій контраргумент або схопити на слові, а просто слухав з бажанням дізнатися і зрозуміти. І його питання є радше останньою нотою недовіри, яку він хотів розвіяти. Почувши те, в що вірив і сам книжник не мав більше сил стояти осторонь, тому і визнав в особі Ісуса Учителя:«Добре, Учителю, по правді відповів Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього, і що любити Його всім серцем, усім розумом, усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всякі всепалення та жертви».
Якщо би Ісуса вразили слова книжника, то Євангеліє мало би вжити дієслова “почув”: “Ісус почув, що той розумно відповів”. Але ж ні – Євангеліє вживає слова побачив, що розумно відповів. Однак такий вираз є неоковирний та мало не безграмотний. В оригіналі про Христа написано, що Він побачив його (особу книжника), а далі “що той добре відповів”.
Це грецьке слово ιδων має також значення пізнав, зазирнув глибоко, тобто спочатку Ісус побачив глибину того книжника, а потім автор Євангелія додає схвалення розумності його слів.
Ми також можемо говорити розумні слова, але спочатку Ісус дивиться на нас самих, наше серце, а вже потім на слова, що ми промовляємо.
