Як відповісти на це запитання так, щоб діти зрозуміли і зберегти повагу до чоловіка
«Але чому тато не йде?», – запитала моя донька Пейдж. Це запитання піднімалось майже кожного недільного ранку, коли ми з дітьми швидко вибирались до церкви. Вони спостерігали, як мій чоловік розслаблено лежить на канапі, і їм було заздрісно. «А чому він залишається вдома?»,- скиглила Пейдж. Ох!…Як пояснити їм, що тато не практикує нашу релігію? Що він взагалі не практикує жодну релігію? Я намагалась віднайти правильну відповідь на ці запитання. «Татка не виховували як католика і в дитинстві він не ходив до церкви так, як ми», – говорила я своїм донькам віком 7 і 10 років. «А він піде до пекла?», – запитувала старша. Упс. І тут все ставало складніше.
Коли ми почали зустрічатись, я швидко зрозуміла, що Річард не був релігійною людиною. Його охрестили в протестантській церкві, але його сім’я ніколи не ходила до храму. У нього своєрідний науковий підхід до світу, який більше схильний до еволюції, ніж до сотворіння. Для мене моя віра була важливою, тому коли у нас все стало серйозно, я вирішила переконатись, що мій майбутній чоловік не буде проти, якщо я виховуватиму наших дітей у Церкві. Річард запевнив мене, що все гаразд, однак щодо себе самого він нічого змінювати не збирається. «Не погано»,- подумала я. Принаймні, він не проти моєї релігії.
Пролетіло 15 років, троє дітей, переїзд на околиці. Ходити самій до церкви в Нью-Йорку – одна справа. Ходити з трьома дітьми до церкви, наповненої сім’ями – зовсім інша справа. Мені, насправді, не подобається, що мого чоловіка немає поруч в той час, який, як на мене, мав би бути сімейним часом. Я відчуваю, що мої діти дивляться на інших татів в церкві і заслуговують на те, щоб їхній також був там. Я запитувала Річарда, чи він міг би приєднатись до нас щотижня у храмі, але він різко відмовляється. «Та що таке одна година в тиждень?», – казала я йому. Мені здається, що він мав би хотіти пожертвувати цей час для мене, для наших дітей. Однак мені так і не вдалось змінити його думку, і я знаю, що в цій боротьбі я не одна.
До 1960-их років близько 20 відсотків подружніх пар були міжрелігійними союзами, а на даний час таких є близько 45%. У 2010 році у США провели опитування щодо міжрелігійних шлюбів. Виявилось, що такі союзи стають все більш поширеними, незважаючи на географію, доходи чи рівень освіти.
Тож, як нам, перебуваючи в такій ситуації, намагатись переконати своїх непрактикуючих партнерів ходити з нами на богослужіння? «Точно так само, як ми просимо їх зробити будь-що інше»,- вважає автор і терапевт др. Ґрегорі Попчак. – «Ми маємо пояснити наскільки для нас це важливо, наполягати на тому, щоб нас сприймали серйозно і відмовитись з цим змиритись».
Др. Попчак є виконавчим директором «Pastoral Solutions Institute» – організації, що допомагає католикам знайти «віруючі» рішення у важких подружжях, в сім’ї та особистих проблемах.
«Дослідження подружь, в яких партнери мають різні релігійні погляди, показують, що коли існує конфлікт щодо церкви, то він рідко коли пов’язаний з релігією», – розповідає він. – «Тут йдеться про повагу. Повага полягає в набагато більшому, аніж просто гарно ставитись один до одного. Вона включає намагання побачити істину, доброту і красу в усіх речах, які інша особа вважає істинними, добрими і красивими. Пари, які дають собі раду з релігійними відмінностями, зазвичай, не «придираються» до релігії, але важко працюють над тим, щоб намагатись побачити те, що їх партнер вважає добрим, істинним і красивим у своїх переконаннях і релігійних практиках».
Моделювання поваги і щедрості у кожному аспекті відносин, не лише релігійному, є ключовим, – наголошує др. Попчак.
Диякон Даґ Кендзєрскі з Архиєпархії Балтимору, котрий одружений впродовж 27 років і має трьох дорослих доньок, дає схожу пораду, кажучи, що ключовим є чесне спілкування. «Придушення пріоритетів і почуттів є не лише нечесним, але й шкідливим, зрештою. Водночас, добрі відносини не полягають на тому, щоб «переконати», а на тому, щоб пояснювати і розуміти», – каже він. – «Ти повинна чесно говорити про важливість сімейного єднання в церкві (приклад для дітей, підтримка тебе, спільність в діях і т.д.). Слід вважати, щоб не осуджувати і відкрито та чесно говорити про вплив на тебе, про твої турботи на рахунок потенційного впливу на дітей і сім’ю. Найголовніше – молитва, вона є найефективнішим підхідом; не недооцінюй силу молитви».
Без сумніву, звучить як хороша порада, і я намагатимусь спробувати – і продовжуватиму молитись за переміну в серці мого чоловіка.
Але як щодо пар, в яких партнери мають свої сильні переконання і практикують іншу релігію? Тут діють ті ж принципи, вважає др. Попчак. «Потрібно змоделювати відкритий діалог про віру кожного з вас, проявляючи повагу, про яку я казав. Спробуйте визначити яку релігійну діяльність вам буде комфортно розділити між собою, щоб це було відкрито, чесно і з повагою до відмінностей». І кожен з батьків повинен бути відповідальним за передавання своєї віри дітям.
То що сказати дітям, коли вони наступного разу запитають чому тато не йде з нами до церкви? «Діти повинні, перш за все, зрозуміти, що це не є відображенням татової любові і ставлення до них, до мами, до сім’ї. І що тато – доросла людина, а Бог дає дорослим можливість зробити вибір як проводити час», – каже Кендзєрскі. «Нагадай їм про увагу і час, які тато приділяє вам, а також заохочуй дітей мати відкриті і чесні відносини з татом, і щоб вони не «пиляли» його на цю тему. Щонайважливіше, нагадуй дітям завжди молитись за тата – і за тебе – бо дорослі потребують, щоб Бог нагадував їм що є важливим.
«А потім плавно переведи цю розмову на тему того чи діти відчувають Божу любов і як».
Якщо дітям важко виразити це словами або вони почуваються ніяково під час цієї розмови, тоді віруючий батько/мати мали б зрозуміти, що їм потрібно попрацювати над тим, щоб допомогти встановити більш значимі відносини між їхніми дітьми і Богом, вважає др. Попчак
Я не можу дочекатись, коли сяду зі своїми дітьми, щоб з’ясувати, що вони скажуть. Сподіваюсь, що те, що я стільки років водила їх до церкви – навіть якщо це були тільки ми – допомогло їм розвинути свої особливі відносини з Богом. Я дуже ціную те, що вони були поруч зі мною в церкві. І знаю, що я не збираюсь здаватись і продовжуватиму кликати тата приєднатись до нас.
Як написано на веб-сайті ForYourMarriage.org Конференції католицьких єпископів США,
«Некатолицька сторона в подружжі не зобов’язана обіцяти, що дітей виховуватимуть католиками. Католицька сторона повинна пообіцяти робити все можливе для того, щоб діти були охрещені і виховувались в католицькій вірі».
