Церква допускає укладення шлюбу між хрещеною і нехрещеною стороною, якщо нехрещена сторона поважає релігійний вибір хрещеної. Такий шлюб допустимий з певними застереженнями, на укладення такого шлюбув храмі слід отримати спеціальний дозвіл у церковної влади. Це означає, що він допускається, але не заохочується.
Для створення сім’ї недостатньо почуттів, які відчувають один до одного закохані. Потрібно серйозно задуматися про те, які ризики подібного союзу: досвід показує, що іноді шлюб між віруючим, практикуючим католиком і атеїстом стикається з серйозними труднощами.
Сам цей факт неодмінно веде до розділень усередині сім’ї. Досить подумати про недільні дні: одна сторона освячує його участю в Літургії, інша ні.
Коли в такому шлюбі з’являються діти, неминуче виникає питання про їхнє виховання. Часто один батько бажає виховувати їх в вірі, а інший з цим не згоден. Один хоче взяти їх з собою на Месу, навчити молитвам, молитися разом з ними, інший – не бажає цього або навіть перешкоджає.
Труднощі виникають з різними церковними приписами. Не кажучи вже про такий важливий аспект шлюбу, як подружнє життя згідно вчительства Церкви. Серйозні проблеми виникають, наприклад, якщо невіруюча сторона бажає застосовувати контрацепцію, неприпустиму для віруючої сторони. Все це слід мати на увазі і обговорити перш ніж приймати рішення про укладення такого шлюбу.
Зрозуміло, в житті зустрічаються і щасливі шлюби між віруючими і невіруючими. Але, як правило, це щастя досягається великими трудами. До того ж невіруюча сторона часто теж приходить до віри, будучи захопленою прикладом життя, повного світла і високих ідеалів.
Додамо до сказаного дві цитати з «Керівництва з душпастирства про сім’ю» італійського єпископату, які стосуються міжрелігійних та змішаних шлюбів (тобто не тільки шлюбів з невіруючими, але і, наприклад, навіть шлюбу між католиком і православною чи навпаки – католичкою та православним).
«З огляду на, що досконалий союз людей і залученість усього їхнього життя в подружжя досягаються легше, якщо чоловік і жінка належать до одного віросповіданням, – і з огляду на норми канонічного права, – укладають шлюб … повинні усвідомлювати труднощі, які можуть виникнути у шлюбі між людьми, які не живуть в повному церковному спілкуванні.
Особливо слід повідомити подружжя про відмінності в змісті віри відповідних конфесій, а також про те, що у них спільного щодо шлюбу, – так щоб спонукати їх зробити одруження у вірі Христовій та бачити християнську подружню і сімейну єдність, плідно беручи участь в екуменічному шляху.
Майбутнє подружжя має бути проінформоване про норми канонічного права і покликане поважати релігійні обов’язки один одного. Все це повинно відбуватися в згоді з відповідними громадами».
Як ми бачимо, навіть двоє віруючих у Христа, які не поділяють повністю віровчення, йдуть назустріч певним ризикам та труднощам. Набагато більше цих ризиків, коли одна зі сторін – невіруюча.
Ось витяг з того ж документа Італійської єпископської конференції про міжрелігійні шлюби:
«І в цих випадках, при всьому визнанні цінності віри в Бога і сповідуванні релігійних принципів, при незмінній повазі норм канонічного права, католики повинні бути попереджені про труднощі, назустріч яким вони йдуть у вираженні своєї віри, в повазі переконань один одного, у вихованні дітей.
Особливу увагу слід приділяти шлюбам між католиками і мусульманами: подібні шлюби не тільки ростуть чисельно, але вони стикаються з труднощами, пов’язаними з звичаями і традиціями, менталітетом і ісламськими законами про становище жінки в порівнянні з чоловіком і про саму природу шлюбу.
Тому необхідно піклуватися про те, щоб майбутнє подружжя мали правильне розуміння шлюбу, особливо його моногамної і нерозривної природи. Необхідно переконатися, на підставі поданих документів, у відсутності інших шлюбних зв’язків, а також повинна бути ясною роль жінки і її права по відношенню до дітей.
Бажано вивчити з цієї нагоди також закони про шлюб тієї держави, з якої походить мусульманська сторона, і визначити місце, де постійно будуть проживати молодята. У проханні про дозвіл для укладення шлюбу, яке повинне бути представлене місцевому ординарію, необхідно враховувати всі ці проблемні елементи, повідомляючи про всі обставини, необхідні для прийняття рішення».
