71-річний вчитель фізики з Черновців Паул Пшенічка минулоріч став відомим на всю країну, коли переміг у національній премії Global Teacher Prize Ukraine. Він вчителює вже понад 45 років, і в освітньому середовищі знаний тим, що свого часу був одним із засновників проектно-орієнтованої освіти. За роки роботи з цим методом підопічні пана Пшенічки захистили 160 проектів з різних дисциплін – від лінгвістики та конфліктології до медицини й астрофізики.
Цьогоріч він особисто обиратиме кращого вчителя України, — вчитель увійшов до складу журі Global Teacher Prize Ukraine 2018, переможець якої стане відомим під час церемонії 6 жовтня. Ми зустрілися з паном Пшенічкою після одного з його воркшопів у Києві. В інтерв’ю WoMo він розповів, як його учні створюють на зайняттях модель корпорації в мініатюрі, чому в українській освіті так мало чоловіків, і що робити батькам, аби зберегти мотивацію дітей протягом всього періоду навчання.
Ви відомі як один із засновників методу проектно-орієнтованої освіти в школах. Розкажіть детальніше, в чому він полягає, та як ви прийшли до того, щоб запровадити його у своїй роботі?
В 1990-му році я випадково потрапив на всесоюзний семінар «Шукаємо таланти», де зібралися кращі вчителі з усього Радянського Союзу. Там були дуже цікаві люди, в кулуарах після виступів ми знайомилися, обговорювали різні ідеї. Зокрема, як запустити в школах методику, що використовується в вишах. Один щось запропонував, інший, і так ми прийшли до висновку, що треба робити наукові конференції не тільки для вчених, а й для дітей. І зробили це. Перша така конференція відбулася у Вишеграді в Угорщині, завдяки фізикам із Будапештського університету. Поступово вона розкручувалася, і сьогодні налічує 30 країн-учасниць.
В чому суть методу? На зайняттях я показую цікаві досліди. Діти захоплюються, і потім я пропоную їм пояснити їх самостійно – можуть програму написати, можуть зробити математичну модель, можуть дослідити це явище з різних боків. Що в цьому методі хорошого? Діти зазвичай не розуміють, для чого вони вчаться. А тут вони змотивовані і розуміють, навіщо вони це роблять. Окрім того, вони шукають вирішення конкретної проблеми. Для цього застосовують отримані на практиці знання, і здобувають нові, цілеспрямовано шукаючи відповіді у книжках.
Є багато дітей, в яких хороша голова. Я створив для них організацію (Чернівецьке молодіжне наукове товариство «Квазар» ‒ прим. ред.), де б вони могли й інших вчити. Малої академії наук ще не було, коли ми вже почали вигравати міжнародні призи. На сьогодні в нас захищені на міжнародному рівні 160 проектів у 10 номінаціях: з фізики, математики, лінгвістики, конфліктології, астрофізики, медицини, біології тощо. Ми 25 років їздили за кордон. Діти бачили однолітків з Нідерландів, Німеччини, Індонезії, Бразилії, Франції, бачили технічне забезпечення. Зрештою вони зрозуміли, навіщо треба знати іноземну мову.
Які ще переваги має така модель освіти?
Діти працюють в команді, вони вчаться комунікації. Сьогодні всі роботодавці говорять про ефективну комунікацію, про колаборацію – роботу в команді заради спільної мети. Діти дуже сильно ростуть особистісно, набирають таких якостей, яких люди не мають у зрілому віці. Вони вчаться концентрації уваги, критичному та аналітичному мисленню. Якщо вони працюють над якоюсь серйозною проблемою, треба, щоб в команді був той, хто може щось робити руками, той, хто краще працює головою, той, хто знається на математиці, або той, хто на раз-два щось робить на комп’ютері. Тобто це така корпорація в мініатюрі.
Робота в проектах для школярів наразі стала доволі популярною в Україні. Про необхідність впровадження такого формату освіти, зокрема, багато говорять фахівці альтернативних шкіл. На вашу думку, чому цей метод збирає стільки прихильників?
Тому що це ефективно. А ефективність – це гроші. Сьогодні лекційна система втрачає ефективність вже навіть в університетах. Проте на неї все ще йдуть великі гроші, тоді як можна зробити все набагато дешевше. Якось я виступав у технічному університеті в Австрії, після чого ректор зробив мені екскурсію. Виявилося, що студенти інженерного профілю, які у майбутньому будуватимуть автомобільні двигуни, буквально с другого курсу збираються в бригади та розробляють гоночну машину такого проміжного варіанту – між картом і болідом Formula 1. Розробляють все повністю, до останнього гвинтика. Розташовані навколо університету заводи, безкоштовно виготовляють для студентів усі необхідні деталі, після чого вони збирають цю машину. В університеті всі дуже пишаються цією проектною роботою. Дітей треба залучати до серйозних задач, так вони починають відчувати відповідальність за те, що роблять.
У вас навчаються як хлопчики, так і дівчатка – як між ними відбувається взаємодія?
Абсолютно немає проблем. У дівчат комунікація з хлопцями звичайна, проста, дружня. Якщо команда складається тільки з хлопців, це не зовсім добре, бо їм нема перед ким похизуватися. А якщо є дівчатка, робота йде краще. Я працюю в ліцеї з фізико-математичним профілем, де завжди було мало дівчат. Одна на клас, а може й жодної. Проте цього року в мене перший раз таке, що дівчат більше за хлопців. І всі вони дуже розумні й талановиті. Показують кращі результати за хлопців, і нічого в цьому дивного немає.
Я був в одній естонській школі, де хлопців і дівчат розділили. В них є теорія, що так краще. Проте, мені здається, що справа йде веселіше, коли дівчата та хлопці працюють разом. Звісно, інколи відволікаються, починають загравати чи заважати один одному. Але, якщо в класі нормальна атмосфера, є дисципліна, учні більш-менш відповідальні, то жодних проблем немає.
В одному з інтерв’ю ви говорили, що зі школярами вам працювати цікавіше ніж зі студентами, бо останні втрачають мотивацію…
Що молодша людина, тим вона креативніша. Мені просто подобається спостерігати, як вони мислять. А мислять вони дуже нестандартно, і це велика річ. Це вже помітили у світі і навіть відкрили можливість вступати до університету у віці 10 років. В мене був учень, якій двічі перестрибував у школі, і випустився у 15 років, а в 19 вже закінчив університет. Прекрасний математик, чемпіон світу з «Що? Де? Коли?» Може вирішити майже будь-яку задачу з фізики. Просто геніальний.
На вашу думку, як зберігати мотивацію в дитини протягом всього часу її навчання?
Це складно. Існує багато причин, коли в людини міняються пріоритети, і вона обирає напрямок, що суперечить її таланту. Коли був у Нью-Йорку, я зустрів земляка, який колись був тут карикатуристом, вигравав міжнародні конкурси. Я запитав, чи він і досі малює? Виявилося, що ні. Коли він тільки приїхав, мусив таксувати, щоб заробити, та якийсь час не малював. І в нього пропав цей талант.
Ще є ситуація, коли в класі вчаться діти вдесятеро талановитіші за своїх однокласників. Вони змушені сидіти з усіма і слухати речі, на які їм потрібно 5-10 хвилин. І так вони маринуються 12 років. Можете собі уявити, яка це травма? Зазвичай звертають увагу на тих, кому тяжко, і не звертають уваги на тих, кому легко. А їм потрібна окрема освіта. Для цих дітей карантин – це велике щастя, вони в цей час прогресують колосально, бо зрештою можуть робити те, що хочуть, і не відволікатися на дурниці.
В Англії є така школа Саммерхілл, куди дітей брали просто з вулиці. Навіть чотирирічних. Їм створювали умови для будь-якого навчання: хочеш – у кубики грайся, хочеш – на велосипеді катайся. Якщо ти в четвертому класі, але тобі подобається математика за дев’ятий – іди і займайся. Єдина умова – дотримуватися дисципліни, вчасно вставати, слідкувати за гігієною тощо. Дуже цікава школа.
Що ви могли би порадити батькам, які хочу зберегти в дітях бажання ставити запитання?
Слухати. Дитина приходить до батьків, аби її послухали. Батькам натомість здається, що вона пристає до них із дурницями. Але це не дурниці. Треба постійно відповідати на їх запитання, починаючи з маленького віку. Не казати «відчепися», а ставитися до них із повагою.
Хочете виховати дітей, виховайте спочатку себе. Вони спостерігають за батьками і вчаться на їх прикладі. Сухомлинський писав, що його син вивчився бути порядним тільки тому, що вночі бачив світло під дверима батьківського кабінету. Тобто дітей не потрібно виховувати взагалі, їм потрібен приклад. Якщо ви хочете, щоб діти читали, почніть читати самі. Якщо ви перестанете гратися в ігри, то й діти перестануть.
Сьогодні система навчання дітей все нижче опускається у віці. В багатьох країнах дітей починають вчити вже з двох-трьох років. Так, в ігровій формі, але вчать усьому – музиці, малюванню, фізиці, технологіям, математиці. Що раніше ви починаєте вчити дітей, тим більший ефект буде.
Проте не всі батьки сьогодні розуміють необхідність ранньої освіти. Як би ви пояснили їм це?
Це знадобиться їм в цьому складному технологічному світі. Через прихід інтелектуальних систем, дуже багато людей втратять свою роботу – працівники лікарень, заводів, магазинів. Натомість на 2022 рік прогнозують близько 9 мільйонів робочих місць для людей, які мають STEM-освіту. Фізика, математика, інформатика, ‒ ці предмети виробляють аналітичне та критичне мислення, які необхідні для ефективної роботи. Власне для цього рання освіта і потрібна. А інакше вони закриють своїм дітям дорогу до успіху.
Чому, на вашу думку, сьогодні в українській системі освіти так мало чоловіків?
Це дуже просто пояснюється. В Цюріху я читав лекції швейцарським вчителям, і в мене у групі були 19 чоловіків і одна жінка. А все чому? Бо там зарплата вчителя 8 тисяч доларів. В нас чоловік не зможе вижити на ту зарплату, яку пропонують наші школи. Доволі часто йому ще треба забезпечувати родину, а як він буде це робити? Жінки може мають якусь підтримку з боку батьків чи чоловіка, і в школі напевно отримують професійне задоволення від роботи. Так, вони прекрасні вихователі, але діти хотіли би бачити в школі і чоловіків. Ентузіазм ентузіазмом, а їсти хочеться. Треба суттєво підвищувати заробітну плату. Інакше нічого не зміниться.
В Швейцарії влаштуватися на роботу вчителем дуже важко навіть у глухому селі. Тому що конкуренція колосальна. Там рівень вчителів просто фантастичний. Ти можеш стати учителем фізики, тільки якщо ти закінчив якийсь дуже крутий університет. В Гельсінкі конкурс до педінституту 15 осіб на місце. Чому? Спочатку через зарплату, а тепер це стало модно. Освіта є дуже серйозним фактором успішності країни. Якщо 1% нашого населення матиме STEM-освіту, щорічний прибуток країни збільшиться на 50 мільярдів доларів.
Скільки українців мають STEM-освіту, я не знаю, бо тут ніхто не моніторити це. В нас як зазвичай – школи подають звіти, але вони – фікція, все завжди добре. Про реальну картину всі здогадуються, але що насправді точно не знають. Треба чесно собі сказати, що ми робимо реформу через поганий стан освіти. Оце й треба виправляти, змінювати щось, бо інакше буде велика біда.
Бесідувала Марія Педоренко, WOMO
