Мт 11, 20-24 Того часу почав Ісус докоряти містам, у яких сталося найбільше Його чудес, за те, що вони не покаялися: «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі й Сидоні сталися ті чудеса, які сталися у вас, вони давно покаялися б у волосяниці та в попелі. Однак кажу вам: Тиру й Сидону буде легше в день суду, ніж вам. І ти, Капернауме, хіба до неба піднесешся? До аду провалишся! Бо коли би чудеса, що сталися в тобі, відбулися в Содомі, він існував би донині. Тож кажу вам, що землі Содомській легше буде в день суду, ніж тобі».
В особистій християнській практиці зустрічаюся з думкою, здавалось би, вмонтованою в мою свідомість: Бог добрий, Він простить.
І чим більше досвічую Його провід, тим сильніше упевнююся, що Його милість покриє всі мої гріхи. Чи з вдячності ще більше шукаю дороги праведності, а відповідно менше грішу? Навпаки. В цей момент ставлення до гріха стає лояльнішим, боротьба – не такою запеклою. Не треба аж так знемагати – Отець добрий, Він все одно простить.
Вже кілька років не вислуховував жорстких слів сповідника. Не оцінюю – добре це чи погано. Можливо, підіймаючись з колін з червоним від сорому обличчям, грішник більше не захоче їх схиляти у сповіді, але…
Я живу на дванадцятому поверсі. Нещодавно мій син заліз на підвіконня при відкритому вікні. Коли я побачив це, то кричав, наказуючи миттєво злізти і більше такого не робити. Можливо я вчинив непедагогічно, але в той момент мені було важливіше, щоби він зліз і добре затямив, що цього робити не можна.
Я не подумав про можливе згіршення дитини, вся моя природа воювала за його життя і проти смерті.
Ось цього я давно не відчував у сповідальниці – радикалізму у боротьбі за життя грішника. Звичайно, це задача самої людини, а не сповідника, мої думки не є критикою, радше спостереженням.
Світ хоче, щоби Церква не засуджувала гріх, а “приймала різноманітність”. Світ змінює свої сенси, як вода форми, і підточує твердість церковної проповіді, як вода підточує камінь. Сьогодні є нагода голосно сказати, почути і серйозно сприйняти незмінні слова: “Горе тобі, Хоразине!…”
